Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі фінансового органу Управління Державного казначейства України в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Калінінського районного суду м. Донецька від 3 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 1 серпня 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що рішенням Центрально-Міського суду м. Макіївки Донецької області від 28 серпня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2003 року та ухвалою Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року, йому відмовлено в позові до Макіївського ДУ УМВС України в Донецькій області та виконавчого комітету Макіївської міської ради Донецької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Оскільки при розгляді вказаної судової справи не були захищені його права як судами всіх рівнів, так і іншими органами державної влади: Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області, органами прокуратури, він вважає, що йому було заподіяно матеріальну шкоду у виді недоотриманих сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Управління Державного казначейства України в Донецькій області на його користь 4750 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька від 3 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 1 серпня 2008 року, позовну заяву повернуто заявникові з підстав, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвал судів першої й апеляційної інстанцій та передачу питання на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що даний спір відповідно до ст. 18 КАС України належить до компетенції адміністративних судів, в зв'язку з чим справа не підсудна Калінінському районному суду м. Донецька з підстав, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України.

Однак погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до ст. 107 ЦПК України всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Позови пред'являються до суду з дотриманням правил підсудності, встановлених ст.ст. 108-114 цього Кодексу.

Недодержання позивачем правил підсудності при поданні позову згідно з вимогами п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України є підставою для повернення позовної заяви позивачеві, що в подальшому не є перешкодою для подання позову до належного суду.

Якщо ж позов не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України).

Таким чином, місцевий суд при вирішені питання неправильно застосував положення п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України й дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позову.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з вимогами ст.ст. 17 і 18 КАС України обов'язковою передумовою належності справи до адміністративної юрисдикції є її предметна підсудність, а тому, не перевіривши належним чином зміст позовних вимог та не визначившись з характером спірних правовідносин, місцевий суд дійшов передчасного висновку про те, що даний позов не належить до цивільної юрисдикції.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги позивача.

За таких обставин, постановлені у справі ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Калінінського районного суду м. Донецька від 3 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 1 серпня 2008 року скасувати, а питання передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.