Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу охорони здоров'я Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ МВС України) у м. Києві про поновлення на роботі за касаційною скаргою відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2008 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення його на посаді зубного техніка у відділенні ортопедичної стоматології із зуботехнічною лабораторією відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві, визнання за ним переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, зобов'язання відповідача зарахувати (перевести) його на посаду зубного техніка кабінету ортопедичної стоматології із зуботехнічною лабораторією відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1993 року працює у відповідача зубним техніком відділення ортопедичної стоматології із зуботехнічною лабораторією відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві, згідно з наказом ГУ МВС України в м. Києві від 4 жовтня 2007 року № 142 "Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в м. Києві" зазначене відділення реорганізовано в кабінет ортопедичної стоматології із зуботехнічною лабораторією відділу медичного забезпечення ГУ МВС України в м. Києві. Наказом від 7 грудня 2007 року № 107 о/с його звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Посилаючись на незаконність звільнення, оскільки він має переважне право на залишення на роботі у зв'язку з наявністю безперервного стажу з 1980 року та має неповнолітнього сина на утриманні, який потребує матеріальної допомоги, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2008 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді зубного техніка у відділенні ортопедичної стоматології із зуботехнічною лабораторією відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві.

У касаційній скарзі відділ охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що при звільненні позивача допущено порушення вимог закону, що регулює розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, оскільки відповідачем не враховано, що ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі; засідання профспілкового комітету відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві з приводу надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем проводилося за його відсутності.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про практику розгляду трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Також у ст. 42 КЗпП України зазначено перелік підстав, за якими перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається конкретним працівникам.

Апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув і в порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України констатував, що позивач має переважне право на залишення на роботі, проте не встановив і не зазначив у рішенні, перед ким ОСОБА_1 має таке право, за наявності якого передбаченого ст. 32 КЗпП України критерію, та не навів будь-яких доказів, що підтверджують факт наявності в позивача переваг для залишення на роботі.

Не підтверджені належними доказами й висновки суду про наявність у ОСОБА_1 вищої кваліфікаційної категорії.

Положення про атестацію середніх медичних працівників, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 жовтня 19991 року № 146 (v0146282-91) , на яке послався суд, не містить норми про автоматичне підтвердження категорії.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, подання адміністрації відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в м. Києві від 20 листопада 2007 року на звільнення працівників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - розглядалося на засіданнях профспілкового комітету 23 листопада 2007 року та 6 грудня 2007 року; рішення щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 прийнято 6 грудня 2007 року. Про час і місце засідання профспілкового комітету працівники повідомлялися двічі шляхом розміщення об'яв на дошках оголошень, які знаходяться в адміністративному корпусі, що спростовує висновки апеляційного суду, оскільки порядок повідомлення про такі засідання законом не встановлений, а відповідно до вимог ч. 3 ст. 43 КЗпП України в разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником може розглядатися за його відсутності.

За таких обставин рішення апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2008 року підлягає скасуванню як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділу охорони здоров'я Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.