Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор’євої Л.І., Косенка В.Й.,

В.І. Гуменюк, Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відділ державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області, про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від

3 червня 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила з урахуванням уточнень і доповнень стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду, суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 22 128 грн.

Зазначала, що рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 травня 2000 року з ОСОБА_4 на її користь стягнуто вартість частки в спільному майні подружжя в розмірі 1 183 грн. 33 коп., рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 9 жовтня 2000 року з ОСОБА_4 на її користь стягнуто завдану шкоду в розмірі

437 грн., рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від

6 листопада 2001 року з ОСОБА_4 на її користь стягнуто 4 878 грн. вартості квартири, у зв’язку із чим у відповідача перед нею виникли грошові зобов’язання, які останній виконав лише 31 січня 2008 року.

Посилаючись на викладене, просила її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від

16 лютого 2009 року в позові ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про оплату судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 3 червня

2009 року рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2009 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачки суму шкоди, завданої несвоєчасним виконанням зобов’язання, у розмірі 9 529 грн.

43 коп. та судові витрати в сумі 130 грн.

ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 лютого 2009 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 травня 2000 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто вартість частки в спільному майні подружжя в розмірі 1 183 грн. 33 коп.; рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 9 жовтня 2000 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто завдану шкоду в розмірі 437 грн.; рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 6 листопада

2001 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 4 878 грн. вартості квартири. Рішення сторонами не оскаржувались та набрали законної сили. За вказаними судовими рішеннями видано виконавчі листи № 2-37,

№ 2-13, № 2-272 та передано їх на виконання до державної виконавчої служби. Тривалий час судові рішення не виконувались і лише 31 січня

2008 року платіжним дорученням № 52 ОСОБА_4 сплатив

належні до сплати згідно з виконавчими листами № 2-37, № 2-13, № 2-272 кошти в розмірі 6 499 грн. 33 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спори між сторонами не випливали з договірних правовідносин, спори вирішені рішеннями суду, що набрали законної сили, з моменту ухвалення рішень правовідносини сторін регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , а цим Законом не передбачена можливість стягнення з боржника інфляційних витрат та трьох процентів річних у зв’язку з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за ст. 559 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, апеляційний суд правильно вважав, що з набранням законної сили рішеннями Рокитянського районного суду Рівненської області від 26 травня 2000 року, від 9 жовтня 2000 року та від 6 листопада 2001 року в ОСОБА_4 виникли грошові зобов’язання перед ОСОБА_3, що передбачено ч. 5 ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду, а не лише з договорів, як помилково зазначав суд першої інстанції. Відповідальність за порушення таких зобов’язань передбачена ст. 214 ЦК України 1963 року в редакції Закону № 1136-XIV від 8 жовтня 1999 року (1136-14) та ст. 625 ЦК України.

Однак у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України, стягуючи збитки, завдані інфляцією, та три проценти річних за період з

2000-2001 року до 2008 року, апеляційний суд вийшов за межі позовної давності, при цьому не взявши до уваги доводи ОСОБА_4, викладені в його запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відділ державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області, про стягнення боргу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.