Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

Левченка Є.Ф., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після розірвання в лютому 2006 року шлюбу з відповідачкою вони не можуть добровільно поділити спільне майно.

Позивач під час розгляду справи уточнив позов і просив поділити його та відповідачки спільне майно, визнати за ним та ОСОБА_2 право власності за кожним на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, виділити йому та відповідачці Ѕ частину іншого майна, стягнути з нього на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля.

ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов і просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля та Ѕ частину грошового вкладу, а всього 87 076 грн. 87 коп., визнати за нею право власності на 11/100 частин будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_1 без її відома та згоди розпорядився автомобілем, що був придбаний ними під час шлюбу, а також грошовими коштами на банківському рахунку, крім того, частка ОСОБА_1 в праві власності на будинок має бути зменшена, так як їх діти знаходяться на її утриманні.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2009 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов задоволено частково, постановлено визнати за ОСОБА_1. та ОСОБА_2 право власності на кожним на 13/200 частин будинку АДРЕСА_1, виділити у власність ОСОБА_1 майно загальною вартістю 5250 грн., виділити у власність ОСОБА_2 майно вартістю 5400 грн., стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 854 грн. 38 коп. грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля; в задоволенні решти позовів відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судових рішень.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.332, 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.