Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік-центр "А", приватного підприємства "Марголія Юкрейн", Макарівського районного відділу земельних ресурсів про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державних актів на право власності на землю за скаргою приватного підприємства "Марголія Юкрейн" про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2008 року й ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Верховного Суду України від 3 листопада 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 грудня 2005 року він продав товариству з обмеженою відповідальністю "Логістік-центр "А" (далі - ТОВ "Логістік-центр "А") на підставі договорів купівлі-продажу земельні ділянки загальною вартістю 1 млн. 137 тис. грн.

Проте вказане товариство кошти за вказаними договорами йому не сплатило, у зв'язку із чим він вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за цими договорами, трьох процентів річних від простроченої суми, індексу інфляції та коштів на відшкодування упущеної вигоди на загальну суму 115 079 021 грн. 18 коп.

З метою забезпечення зазначених вимог ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2007 року було накладено арешт на вказані земельні ділянки.

Незважаючи на наявність цієї ухвали, 20 липня 2007 року ТОВ "Логістік-центр "А" продало спірні земельні ділянки приватному підприємству "Марголія Юкрейн" (далі - ПП "Марголія Юкрейн").

Вважаючи, що оскільки вказане товариство не мало через наявність зазначеної ухвали суду права розпоряджатися земельними ділянками, то відчуження спірних земельних ділянок є незаконним та таким, що порушує його право на виконання судового рішення за рахунок арештованого майна, позивач просив визнати недійсними договір купівлі-продажу зазначених земельних ділянок від 20 липня 2007 року та державні акти на право власності на земельні ділянки, застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.

У процесі розгляду справи позивач доповнив підстави позову, зазначивши про відсутність у сторін договору купівлі-продажу від 20 липня 2007 року дійсного наміру щодо настання наслідків укладення такого правочину.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 9 липня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, ухвалено визнати недійсними договір купівлі-продажу земельних ділянок від 20 липня 2007 року, укладений між ТОВ "Логістик-центр "А" та ПП "Марголія Юкрейн", і державні акти на право власності на земельні ділянки, які видані ПП "Марголія Юкрейн" на підставі вказаного договору від 20 липня 2007 року; стягнути з ТОВ "Логістик-центр "А" тіПП "Марголія Юкрейн" на користь ОСОБА_1 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду України Верховного Суду України від 3 листопада 2008 року у відкритті касаційного провадження в цій справі за касаційними скаргами ТОВ "Логістик-центр "А" і ПП "Марголія Юкрейн" на рішення апеляційного суду відмовлено.

ПП "Марголія Юкрейн" звернулося до Верховного Суду України зі скаргою, у якій просить переглянути у зв'язку з винятковими обставинами зазначені рішення апеляційного суду й ухвалу Верховного Суду України та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування скарги зазначене підприємство посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих положень цивільного процесуального закону, а саме: ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ст. ст. 216, 388 ЦК України.

Прикладом іншого, ніж у вказаній справі, застосування цих норм ПП "Марголія Юкрейн" зазначає: ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом прокурора Іванівського району в інтересах Іванівської районної ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія", Генічеського державного бюро технічної інвентаризації, Щасливцевської сільської ради, треті особи: Генічеська міжрайонна державна податкова інспекція, сільськогосподарський виробничий кооператив "Україна", про визнання угод та свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомості недійсними; рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства "Термінал Т-К" та ОСОБА_5, третя особа - Міжрегіональна українська біржа, про визнання угод недійсними та визнання права власності на майно пропорційно до частки у статутному фонді у зв'язку з виходом зі складу засновників, визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо непорушення прав позивача при укладенні відповідачами оспорюваного правочину.

Задовольняючи позов, апеляційний суд та колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, погоджуючись по суті з ним, виходили з того, що зміст указаного правочину суперечить актам цивільного законодавства, оскільки він вчинений після постановлення судової ухвали про накладення арешту на вказані ділянки; при укладенні правочину була відсутня воля його сторін щодо реального оплатного набуття ПП "Марголія Юкрейн" права власності на спірні земельні ділянки, тому що п. 2 договору купівлі-продажу не передбачає правового наслідку у вигляду оплати продавцю вартості товару.

Проте з такими висновками судів апеляційної та касаційної інстанцій погодитися не можна.

Статтею 55 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням викладеного та ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має конституційне право на судовий засіб захисту, зокрема право на пред'явлення позову в процесуальному розумінні. Відсутність же права на позов у матеріально-правовому розумінні є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.

За змістом ч. 1 ст. 64 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" стягнення звертається на майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, лише у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості.

На таке майно накладається арешт і воно реалізується в черговості, установленій ч. 2 указаної статті, а саме: у першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві; у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 липня 2007 року між відповідачами в цій справі укладено договір купівлі-продажу належних ТОВ "Логістік-центр "А" земельних ділянок, який був нотаріально-посвідчений.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 20 липня 2007 року (день укладення і нотаріального посвідчення договору) указані ділянки під забороною не перебували (а.с. 92 - 97).

У серпі 2007 року покупець за договором, ПП "Марголія Юкрейн", отримав державні акти на право власності на вказані ділянки (а.с. 87 - 91), що з урахуванням ч. 1 ст. 125 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішень у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій) свідчить про бажання виникнення в нього права власності на спірне майно.

Крім того, у п. 2 договору купівлі-продажу від 20 липня 2007 року ціну вказаних ділянок, за яку вони відчужувалися, установлено в 7 598 190 грн. та передбачено розстрочення платежу на один рік, що не суперечить вимогам ст. 692 ЦК України і відповідає ч. 2 цієї статті.

Як убачається з матеріалів справи, у своїх поясненнях і запереченнях відповідачі вказували на дійсність намірів при укладенні між ними договору купівлі-продажу та наявність у ТОВ "Логістік-центр "А" у разі задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості достатніх коштів для виконання такого судового рішення (а.с. 15-17, 31-36), у зв'язку із чим право позивача жодним чином не порушено.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що на момент подання позову та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій існувало судове рішення про стягнення з ТОВ "Логістік-центр "А" на користь ОСОБА_1 значної суми коштів, що відповідала б вартості всіх спірних земельних ділянок, яке набрало законної сили й підлягало примусовому виконанню, в зв'язку з чим право позивача могло б бути порушеним.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212, 213 ЦПК України на наведене уваги не звернув; не спростував належним чином висновку суду першої інстанції про відсутність на момент ухвалення цим судом рішення порушеного права ОСОБА_1; не перевірив жодним чином пояснень і заперечень відповідачів; не встановивши, що в ТОВ "Логістік-центр "А" відсутні можливості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) порядку, зокрема, кошти, а потім і майно з урахуванням черговості, установленої ч. 2 ст. 64 цього Закону, спірні земельні ділянки є єдиною можливістю виконання такого судового рішення та їх загальна вартість не перевищує суми стягнення за судовим рішенням, дійшов передчасного висновку про порушення права позивача на виконання судового рішення за рахунок спірного в цій справі майна.

Отже, установивши, що відповідач неправомірно розпорядився спірним майном за наявності ухвали суду про накладення арешту на спірні земельні ділянки та визнаючи укладений договір недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що оскаржуваний правочин укладено між ТОВ "Логістік-центр "А" та ПП "Марголія Юкрейн", а позивач не був стороною цього договору; при цьому Білоноженком В.О. не надано достатніх доказів на підтвердження порушення цим договором його прав. Таким чином, висновок апеляційного суду щодо порушення права позивача не є правильним, його не можна визнати законним і обгрунтованим.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі за позовом прокурора Іванівського району в інтересах Іванівської районної ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія", Генічеського державного бюро технічної інвентаризації, Щасливцевської сільської ради, треті особи: Генічеська міжрайонна державна податкова інспекція, сільськогосподарський виробничий кооператив "Україна", про визнання угод і свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомості недійсними застосувала положення ст. 3 ЦПК України та, зазначивши, що висновок суду про порушення права Іванівської районної ради на базу відпочинку угодами не є правильним, дійшла висновку, що це є підставою для скасування рішення цього суду.

При постановленні рішення від 11 січня 2007 року суд касаційної інстанції у справі за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства "Термінал Т-К" і ОСОБА_5 про визнання угод недійсними та визнання права власності на майно пропорційно до частки у статутному фонді у зв'язку з виходом зі складу засновників, визнання недійсними договорів купівлі-продажу дійшов висновку, що право на звернення до суду із вимогою про визнання правочинів недійсними мають сторони, між якими укладено правочини, та інші особи, права яких безпосередньо порушено. Якщо з урахуванням обставин у справі суд установив, що позивач не є стороною договору й безпосередньо його права цим правочином не зачіпаються, то це є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.

До аналогічних по суті висновків, але з урахуванням обставин справи, дійшов і суд першої інстанції в цій справі.

Однак зазначені норми законодавства й установлені судом першої інстанції обставини справи залишилися без належної уваги апеляційного суду й колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, що призвело до неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих положень цивільного процесуального закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України 2004 року підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

За таких обставин рішення апеляційного суду й ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України підлягають скасуванню з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 354, ст. 359 ЦПК України, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції в цій справі.

Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу приватного підприємства "Марголія Юкрейн" про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2008 року й ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Верховного Суду України від 3 листопада 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 9 липня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.