Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, управління Державного казначейства України в Житомирській області, Житомирської об'єднаної державної податкової адміністрації, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Міністерства фінансів України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за скаргою Державної судової адміністрації України про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами постановленої в касаційному порядку ухвали апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2008 року,

У грудні 2005 року ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, управління Державного казначейства України в Житомирській області, Житомирської об'єднаної державної податкової адміністрації, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Міністерства фінансів України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Просили стягнути з відповідачів суми податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік і перше півріччя 2005 року, посилаючись на те, що працюють суддями Овруцького районного суду Житомирської області та відповідно до вимог ст. 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" вони звільнені від сплати прибуткового податку.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 січня 2006 року позов задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України суми сплачених податків на користь ОСОБА_1. 4 331 грн. 38 коп., на користь ОСОБА_2 4 063 грн. 35 коп., на користь ОСОБА_3 3 520 грн. 50 коп., на користь ОСОБА_4 3 630 грн. 74 коп., на користь ОСОБА_5 669 грн. 37 коп., на користь ОСОБА_6 703 грн. 40 коп.; зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету для проведення відповідних виплат. У позові до інших відповідачів відмовлено за безпідставністю.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; у решті - рішення суду змінено: стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1. 2 754 грн. 51 коп., на користь ОСОБА_2 2 458 грн. 04 коп., на користь ОСОБА_3 2 255 грн. 58 коп., на користь ОСОБА_4 2 419 грн. 32 коп.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна судова адміністрація України оскаржила їх у касаційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2008 року, постановленою в касаційному порядку, касаційну скаргу відхилено, постановлені судові рішення залишено без змін.

У скарзі Державна судова адміністрація України просить переглянути у зв'язку з винятковими обставинами ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2008 року, скасувати її та передати справу на новий касаційний розгляд.

В обґрунтування скарги Державна судова адміністрація України посилається на неоднакове застосування судами одного й того ж самого положення закону.

Скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного i того самого положення закону.

З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), призначення якого полягає у визначенні повноважень адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Частиною 2 статті 4 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Суб'єктом владних повноважень відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, спір, що виник між сторонами, відноситься до компетенції адміністративних судів, тому його розгляд судом першої, апеляційної та касаційної інстанції повинен був здійснюватися за нормами КАС України (2747-15) .

Між тим, як убачається з матеріалів справи, суди розглянули справу після 1 вересня 2005 року за правилами, встановленими ЦПК України (1618-15) .

За таких обставин ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Така ж позиція щодо закриття провадження у справі висловлена колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 січня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського університету Міністерства внутрішніх справ України про надання довідки про роботу та стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 354, 357, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 січня 2006 року, рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2008 року скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.