Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_1 у зв'язку з винятковими обставинами на рішення Павлоградського міськрайонного суду від 13 березня 2008 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 17 вересня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" (далі - ВАТ "Павлоградвугілля") про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що працюючи протягом двадцяти років на підприємстві з тяжкими та шкідливими умовами праці отримав професійне захворювання та трудове каліцтво та згідно з висновком Дніпропетровської обласної МСЕК від 21 серпня 2007 року визнаний інвалідом третьої групи із встановленням стійкої втрати 55 % професійної працездатності.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 13 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2008 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 вересня 2008 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження в справі за зазначеним позовом.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України зі скаргою у зв'язку з винятковими обставинами на рішення Павлоградського міськрайонного суду від 13 березня 2008 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 17 вересня 2008 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем, регулюються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, а положення ст.ст. 153 та 237-1 КЗпП України, на які в обґрунтування свого позову посилався позивач, на виниклі правовідносини не поширюються.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) в разі стійкої втрати професійної працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат, в тому числі і виплати за моральну (немайнову) шкоду, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Судом першої інстанції встановлено, що тривалий час позивач перебував у трудових відносинах з шахтами ВАТ "Павлоградвугілля", при виконанні трудових обов'язків отримав професійне захворювання та трудове каліцтво, у зв'язку з чим висновком МСЕК від 21 серпня 2007 року йому встановлено 55% втрати професійної працездатності, з яких 50% первинно по професійному захворюванню, а 5% повторно по трудовій травмі відповідно до акту від 10 грудня 2003 року

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції не врахував, що зупинення, а в подальшому скасування права громадян, які потерпіли від професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , не позбавляє права цих громадян на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (працедавця).

Не враховували цього і суди апеляційної та касаційної інстанцій, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.

Таку позицію Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України як суд касаційної інстанції висловлювала неодноразово, зокрема і у справах, на рішення у яких як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону посилається у скарзі у зв'язку з винятковими обставинами ОСОБА_1

У зв'язку з тим, що відповідно до 237-1 КЗпП України (322-08) обов'язок відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому вказаною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як установлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва, спричинених негативними виробничими факторами під час виконання ОСОБА_1 трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно шкідливими умовами праці в цей період, суди першої, апеляційної та касаційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав відсутності у чинному законодавстві норми, яка визначає порядок відшкодування моральної шкоди працівнику, якій втратив професійну працездатність внаслідок травми або професійного захворювання.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 358, ст. 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Скаргу у зв'язку з винятковими обставинами ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду від 13 березня 2008 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 липня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 17 вересня 2008 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.