Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кобельницький Сергій Іванович та приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцева Тетяна Миколаївна, про визнання правочинів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за скаргою ОСОБА_3 у зв'язку з винятковими обставинами на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2007 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 16 травня 2008 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кобельницький С.І. та приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцева Т.М., про визнання правочинів недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позивач зазначав, що він та його дружина ОСОБА_4 проживали в належному йому, позивачу, будинку по АДРЕСА_1. Їх дочка проживає далеко від них і вони вирішили придбати квартиру для неї в м. Дніпропетровську. Оскільки він погано бачить усіма питаннями придбання квартири для дочки займалася дружина. В серпні 2006 року дружина повідомила його про те, що вона придбала квартиру для дочки і 17 вересня 2006 року вони переїхали в цю квартиру для тимчасового проживання. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина померла. Після її смерті він довідався, що належний йому будинок ОСОБА_2, діючи від його імені на підставі довіреності, продав ОСОБА_3 Посилаючись на те, що наміру продавати будинок він не мав, довіреності ОСОБА_2 не давав, а довіреність від його імені вчинено та укладено договір купівлі-продажу будинку у результаті зловмисної домовленості його дружини ОСОБА_4, ОСОБА_2 та покупця будинку ОСОБА_3, позивач просив визнати довіреність та договір купівлі-продажу недійсними та стягнути з відповідачів на його користь 50 000 грн. матеріальної та 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2007 року позов задоволено частково. Визнано недійсними довіреність від 29 серпня 2006 року від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 і зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 майно, одержане за цим договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В частині вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в позові відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування матеріальної шкоди скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 травня 2008 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за зазначеним позовом.

ОСОБА_3. звернувся до Верховного Суду України зі скаргою у зв'язку з винятковими обставинами на судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Просив скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року № 3, яка відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону України "Про судоустрій України" є роз'ясненням судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства. Аналогічна позиція висловлена і в ч.ч. 3 та 7 п. 13 роз'яснень президії Вищого Арбітражного Суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 року № 02-5/11 (v_111800-99) .

Саме на це як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону і посилається в своїй скарзі ОСОБА_3.

Судом встановлено, що 29 серпня 2006 року ОСОБА_2, який діяв від імені позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої в той же день приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І., було укладено договір купівлі-продажу належного ОСОБА_1 на праві власності будинку по АДРЕСА_1, за яким будинок придбав ОСОБА_3.

Також судом встановлено, що наміру продавати будинок позивач ОСОБА_1 не мав, довіреності з правом продажу будинку ОСОБА_2 не давав і відчуження будинку відбулося всупереч його волі.

Встановивши такі обставини суд разом з тим не взяв до уваги зазначених вище правових позицій судів касаційної інстанції та не врахував, що для визнання недійсним правочину як такого, що вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою необхідною умовою є вчинення представником таких дій з метою отримання власної або обопільної вигоди, на шкоду довірителю та в межах наданих йому довірителем повноважень, а, як встановив суд, позивач ОСОБА_1 повноваженнями щодо продажу будинку ОСОБА_2 не наділяв і той вчинив такий продаж за відсутності необхідних для цього повноважень, що унеможливлює визнання такого договору недійсним з підстав, передбачених ст. 232 ЦК України.

Також не встановив суд чи переслідував ОСОБА_2 мету отримання власної вигоди в результаті таких своїх дій, що теж є обов'язковою умовою визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст. 232 ЦК України.

Крім того, на що також вказується в скарзі у зв'язку в винятковими обставинами, справу розглянуто судом першої інстанції з порушенням правил виключної підсудності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна, а спірний будинок, як встановлено судом, знаходиться в смт. Кіровське Дніпропетровського району, тобто поза межами територіальної підсудності Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, який розглянув справу.

Розгляд справи з порушенням правил виключної підсудності згідно з п. 6 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є підставою для обов'язкового скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд. Таку правову позицію Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України як суд касаційної інстанції висловлювала неодноразово, зокрема, в ухвалах Верховного Суду України від 4 квітня 2007 року, 24 жовтня 2007 року, 30 січня 2008 року на які в обґрунтування своїх доводів посилається в скарзі у зв'язку з винятковими обставинами ОСОБА_3.

Суд касаційної інстанції, перевіряючи зазначені вище рішення в касаційному порядку, на вказане уваги не звернув та помилково залишив їх в силі, допустивши неоднакове застосування одного і того самого положення закону, що відповідно до п. 1 ст. 354, п. 2 ч. 1 ст. 358 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції за місцезнаходженням спірного будинку.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Керуючись п. 1 ст. 354, п. 2 ч. 1 ст. 358, ст. 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Скаргу у зв'язку з винятковими обставинами ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2007 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 16 травня 2008 року скасувати і передати справу на новий розгляд до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.