Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Драгівського сільського споживчого товариства про стягнення неустойки з урахуванням індексу інфляції,

У січні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 листопада 2006 року він уклав із відповідачем договір про надання послуг і виконав свої обов’язки, однак Драгівське сільське споживче товариство відмовилося оплатити його роботу, хоча строк оплати в договорі було визначено до 1 вересня 2007 року, відповідач також не виконує рішення Хустського районного суду від 7 грудня 2007 року про стягнення на його, позивача, користь коштів за таким договором, а тому Драгівське сільське споживче товариство зобов’язане сплатити йому передбачену договором неустойку.

Позивач під час розгляду справи уточнив позов і просив стягнути з відповідача 35 257 грн. 33 коп.

Рішенням Хустського районного суду від 8 липня 2009 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 34 393 грн. 16 коп., 343 грн. 92 коп. судового збору та 49 грн. 74 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи; в задоволенні решти позову відмовлено, постановлено також повернути позивачу надміру сплачений судовий збір у розмірі 347 грн. 43 коп.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що положення статті 625 ЦК України застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, оскільки спір між сторонами щодо боргових зобов’язань за договором вирішений рішенням Хустського районного суду від 7 грудня 2007 року, а з моменту ухвалення цього рішення правовідносини сторін щодо його несвоєчасного виконання регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та іншим відповідним законодавством.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені статтями 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за статтею 559 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, що за умовами укладеного 15 листопада 2006 року між сторонами договору ОСОБА_1. виконав для Драгівського сільського споживчого товариства відповідну роботу, за яку споживче товариство зобов’язалося сплатити йому 19 252 грн. до 1 вересня 2007 року. За умовами цього договору у випадку прострочення розрахунку відповідач узяв на себе обов’язок сплачувати позивачу неустойку в розмірі 1% від суми боргу, починаючи з вересня 2007 року, за кожен день прострочення платежу.

Також установлено, що Драгівське сільське споживче товариство виконану ОСОБА_1. роботу не оплатило, й рішенням Хустського районного суду від 7 грудня 2007 року з Драгівського сільського споживчого товариства на його користь стягнуто 19 252 грн. за виконану роботу та 4 630 грн. неустойки за 24 дні, але таке судове рішення фактично виконане відповідачем лише 19 березня 2009 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що Драгівське сільське споживче товариство як боржник прострочило виконання грошового зобов’язання, тому повинне нести передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов’язання й сплатити позивачу передбачену договором неустойку за період з 25 вересня 2008 року (дня набрання законної сили рішенням суду від 7 грудня 2007 року) до 19 березня 2009 року (дня виконання грошового зобов’язання), а також відшкодувати позивачу збитки внаслідок інфляції.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України помилково скасував рішення суду першої інстанції, не навів достатніх мотивів для відмови в задоволенні позову, не звернув уваги на те, що за статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, а сам лише факт ухвалення судом рішення від 7 грудня 2007 року про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів за виконану роботу та неустойки за 24 дні не є підставою припинення зобов’язання між ним та Драгівським сільським споживчим товариством за договором про надання послуг.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Хустського районного суду від 8 липня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.