Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2007 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що ОСОБА_2. на підставі рішення суду зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 17 лютого 2005 року.

Оскільки відповідач аліменти на утримання дітей і заборгованість, що утворилася, не сплачує, ОСОБА_1. просила суд стягнути з відповідача на її користь з підстав, передбачених ст. 196 СК України, неустойку (пеню) в сумі 19248 грн. 59 коп.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2007 року, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1. неустойку за прострочення сплати аліментів за період з березня 2006 року до лютого 2007 року в сумі 14971 грн. 71 коп., а в решті вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до вимог ст. 196 СК України неустойка нараховується на всю суму несплачених аліментів (заборгованість) за кожен день прострочення їх сплати в межах річного строку позовної давності.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2. перебували в зареєстрованому шлюбі з 4 червня 1988 року до 23 лютого 1993 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3та ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_4.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 7 квітня 2005 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2005 року, з ОСОБА_2. стягнуто на користь ОСОБА_1. аліменти на утримання дітей у розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 17 лютого 2005 року до досягнення старшою дитиною повноліття.

Згідно з розрахунком державного виконавця сума заборгованості ОСОБА_2. зі сплати аліментів станом на 22 серпень 2006 року складала 4669 грн. 11 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За змістом цієї норми закону пеня нараховується не на всю суму заборгованості, як було зроблено судом, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, у якому не проводилося стягнення аліментів.

Крім того, суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 СК України строк позовної давності на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином місцевий суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.