Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання права власності на частину житлового будинку та визначення порядку користування житловим будинком за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року,

У квітні 2003 року ОСОБА_1звернулася до суду з указаним позовом і після уточнення в червні 2007 року позовних вимог посилалася на те, що 8 вересня 1999 року за договором купівлі-продажу продала ОСОБА_2., з яким з 1998 року знаходилась у фактичних шлюбних відносинах, незакінчений будівництвом житловий будинок НОМЕР_1 готовністю 62 %, що розташований по вул. Горіхівській у м. Чернівці. 31 жовтня 2000 року уклала з ОСОБА_2 шлюбний контракт, за умовами якого зазначений будинок визнаний ними спільною сумісною власністю та в разі його поділу ділитиметься порівну. На момент припинення шлюбних відносин (квітень 2001 року) готовність спірного будинку складала 76 %. Оскільки рішенням суду за колишньою дружиною ОСОБА_2., ОСОБА_3., визнано право власності на 31 % цього незакінченого будівництвом житлового будинку, то ОСОБА_2. належало на праві власності 45 % (31+14) від усього будинку, які в силу ст. 27-1 КпШС України є їхньою спільною сумісною власністю (45%:2=22,5%). Виходячи із всього будинку (100%) та з урахуванням того, що ОСОБА_3. належить 31 % будинку, просила визнати за нею право власності на 34,5 % спірного житлового будинку (100%-31%:2).

Крім того, ОСОБА_1просила визначити порядок користування недобудованим житловим будинком, виділивши їй у користування квартиру № 1, що становить 34,5 % від усього будинку згідно з висновком спеціаліста - будівельника від 6 листопада 2003 року № 03/3049.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2008 року позов ОСОБА_1задоволено частково. За нею визнано право власності на 22,5 % незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1. У визначенні порядку користування житловим будинком відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1права власності скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду в частині задоволення її позовних вимог (про визнання права власності) і скасувати рішення районного суду в частині відмови їй в задоволенні позову та в цій частині (визначення порядку користування житловим будинком) справу передати на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1і визнаючи за нею право власності на частину незакінченого будівництвом житлового будинку, суд першої інстанції виходив із того, що за умовами шлюбного контракту спірний будинок належить подружжю на праві спільної сумісної власності та в разі його поділу частки є рівними. Оскільки ОСОБА_2. у недобудованому будинку належало 45 %, то суд визнав за позивачкою право власності на 22,5 % від усього будинку. Відмовляючи у визначенні порядку користування таким житловим будинком, суд послався на те, що будинок не зданий в експлуатацію, а вимог про реальний поділ будинку, після чого, ураховуючи ступінь готовності будинку, можливо було б довести до кінця його будівництво, не заявлено.

Апеляційний суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1про визнання права власності на частину недобудованого житлового будинку, виходив із того, що за умовами шлюбного контракту ОСОБА_2. повинен був передати в спільну сумісну власність житловий будинок, а не незавершений будівництвом будинок. Оскільки ОСОБА_2. не закінчив будівництво будинку та в експлуатацію він не прийнятий, то право власності в ОСОБА_2. на житловий будинок не виникло, тому в ОСОБА_1відсутні підстави для визнання за нею права власності на частину такого будинку.

Проте до таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 8 вересня 1999 року ОСОБА_1за договором купівлі-продажу продала ОСОБА_2. незакінчений будівництвом житловий будинок НОМЕР_1 готовністю 62 %, що знаходиться на вул. Горіхівській в м. Чернівці. Зазначений будинок належав продавцю на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 12 квітня 1993 року № 179/6, а право власності відчужуваного незакінченого будівництвом житлового будинку переходить до нового набувача на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому від 2 березня 1999 року № 145/5. Права та обов'язки, передбачені рішенням виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів від 12 квітня 1993 року № 179/6, переходять до нового набувача (а.с. 86).

Відповідно до умов шлюбного контракту від 31 жовтня 2000 року ОСОБА_2. (чоловік) і ОСОБА_1(дружина) урегулювали майнові права подружжя та визнали, що житловий будинок АДРЕСА_1, що належить чоловікові, та інше нерухоме майно, що належить дружині, належить їм на праві спільної сумісної власності й у разі поділу майна подружжя ділитимуться порівну (а.с. 39).

Таким чином, ОСОБА_2. став власником незакінченого будівництвом житлового будинкуз правами та обов'язками щодо закінчення будівництва й введення будинку в експлуатацію. У зв'язку із цим висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_2. на набув права власності на будинок, а тому ОСОБА_1не має права вимагати визнання за нею права власності на половину будинку за умовами шлюбного контракту, є неправильним. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що предметом спору є незакінчений будівництвом будинок і визнав за ОСОБА_1в порядку поділу майна подружжя право власності саме на частину незакінченого будівництвом будинку.

Посилання апеляційного суду на те, що за умовами шлюбного контракту ОСОБА_2. зобов'язався передати в спільну сумісну власність вже закінчений будівництвом житловий будинок, не відповідає змісту цього контракту, в якому зазначено, що його предметом є будинок, який на час його укладання належить чоловікові (ОСОБА_2.). На час укладання шлюбного контракту ОСОБА_2. належало 62 % незакінченого будівництвом спірного житлового будинку, який і був предметом цього спору. Саме з таких обставин також виходив і апеляційний суд, який рішенням від 1 жовтня 2003 року визнав право власності за колишньою дружиною ОСОБА_2., ОСОБА_3., на половину спільного майна подружжя, рішення залишено в силі ухвалою Верховного Суду України від 6 вересня 2005 року (а.с. 72-74, 134-а - 134-б).

У зв'язку з наведеним, на думку колегії суддів, суд першої інстанції належним чином оцінив надані йому докази та правильно застосував положення ст. 27-1 КпШС України та дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1має право на половину майна подружжя.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, його висновків не спростував, допустив помилки в застосуванні на тлумаченні норм матеріального права. За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності судових рішень в частині відмови ОСОБА_1у визначенні порядку користування житловим будинком безпідставні.

Суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1не пред'явлено позову про поділ незакінченого будівництвом будинку, лише при вирішенні якого з урахуванням ступеня його готовності можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво. Такий висновок суду узгоджується з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року (v0007700-91) № 4 (із відповідними змінами) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року в частині відмови в позові ОСОБА_1про визнання права власності на частину житлового будинку скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2008 року. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.