Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мєщанінова, третя особа - ОСОБА_8, про визнання права працювати у нічний час за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мєщанінова про визнання права працювати у нічний час.

Зазначала, що з 1994 року працювала санітаром, а з 1995 року – виїзним фельдшером на Четвертій підстанції Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мєщанінова у режимі нічної та денної зміни. У 1997 році у позивачки народилася перша дитина, а у 2004 році – друга. У березні 2006 року її проінформували про заборону працювати у нічні зміни на підставі норм ст. 176 КЗпП України. У зв’язку із сімейними обставинами просила визнати її право працювати у нічний час та зобов’язати адміністрацію відповідача чергувати у її робочому графіку нічні та денні зміни.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2007 року у задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2007 року апеляційну скаргу залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати постановлену ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_9 без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК України, доручення ОСОБА_6 яким вона уповноважила ОСОБА_9 представляти її інтереси в суді посвідчене юрисконсультом за місцем роботи позивача без зазначення його прізвища, а тому не може вважатися таким, що посвідчене саме посадовою особою організації.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

За формою та змістом скарга має відповідати ст. 295 ЦПК України, зокрема згідно з ч.6 цієї статті до апеляційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

Порядок прийняття апеляційної скарги до розгляду передбачений ст. 297 ЦПК України, ч.2 якої передбачає залишення апеляційної скарги без руху у разі якщо вона не оформлена відповідно до вимог ст. 295 ЦПК України і надання терміну для усунення недоліків скарги, про які має бути зазначено в ухвалі судді.

Якщо сторона відповідно до ухвали судді у встановлений строк виконає вимоги судді, визначені ст. 295 ЦПК України, апеляційна скарга вважається поданою в день її первісного подання до суду. Інакше – вважається неподаною і повертається стороні, що її надала.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_9 подана в інтересах ОСОБА_6 була прийнята апеляційним судом, проведено підготовчі дії та ухвалою суду від 24 квітня 2007 року справа призначена до розгляду на 24 травня 2007 року (а.с. 126), проведено розгляд справи, а тому застосування ст. 207 ЦПК України є необґрунтованим.

З огляду на викладене, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною і вона підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2007 року скасувати.

Справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.