Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Московської районної в м. Харкові ради, треті особи - комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", Третя Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку в порядку спадкування за законом, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсною відмови від спадщини та визнання за кожним права власності на 5/32 часток житлового будинку в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2009 року,

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Московської районної в м. Харкові ради, треті особи - комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", Третя Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частку будинку в порядку спадкування за законом. Позивачка зазначала, що її матері ОСОБА_4 на праві власності належало 3/8 частки будинку АДРЕСА_1. 1/8 частка цього ж будинку належала її брату ОСОБА_5, а решта частка - державі. ІНФОРМАЦІЯ_1 її, позивачки, та ОСОБА_5 мати - ОСОБА_4 померла. Спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті матері, прийняла вона, позивачка по справі, шляхом подачі відповідної заяви до державної нотаріальної контори. Інший спадкоємець першої черги за законом - син ОСОБА_4 та брат позивачки ОСОБА_5 ніяких дій по прийняттю спадщини не вчиняв, відтак, спадщину не прийняв. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в листопаді та грудні 1995 року відповідно відмовилися від спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_5, на користь своєї матері ОСОБА_6 Однак, не будучи на час відкриття спадщини в шлюбі з ОСОБА_5 ОСОБА_6 не належала до кола його спадкоємців за законом. В той же час позивачка як спадкоємець другої черги за законом прийняла спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті свого брата ОСОБА_5, шляхом подачі заяви про це до державної нотаріальної контори. Посилаючись на те, що вона в установленому законом порядку прийняла спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті її матері ОСОБА_4 та брата ОСОБА_5, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку спірного будинку в порядку спадкування за законом.

У жовтні 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 Позивачі зазначали, що їх батько ОСОБА_5, будучи власником 1/8 частки спірного будинку фактично прийняв спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті його матері ОСОБА_4, оскільки був прописаний в спадковому будинку та проживав в ньому після її смерті. Вони відмовилися від спадщини на користь своєї матері під впливом помилки, оскільки не знали, що шлюб між батьками розірвано і вважали, що їх мати є спадкоємцем ОСОБА_5 першої черги за законом. Разом з тим, вони прийняли спадщину, оскільки стали користуватися та володіти побутовими речами батька. У зв'язку з цим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати недійсною їх відмову від спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті їх батька ОСОБА_5, та визнати за ними право власності на 5/32 часток спадкового будинку за кожним.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/16 часток житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 Інші вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Зустрічні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсною відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті їх батька ОСОБА_5, та визнано за кожним з них по 5/32 часток спадкового житлового будинку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічних позовів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка та її брат ОСОБА_5 прийняли спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті їх матері ОСОБА_4, оскільки позивачка подала в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини до держаної нотаріальної контори, а ОСОБА_5 фактично вступив в управління та володіння спадковим будинком. Визнаючи недійсною відмову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від спадщини суд виходив з того, що вони помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, адже вони вважали, що спадкове майно успадкує їх мати ОСОБА_6 Також, як вважав суд першої інстанції, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фактично прийняли спадщину, оскільки використовували будинок для проживання та тримали там свої речі.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на момент відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_4, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня її відкриття фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно з п. 124 також чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те. що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця.

Таких документів в справі немає. До висновку про прийняття ОСОБА_5 спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_4, суд дійшов на підставі показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які проживають в належній державі іншій 1/2 частині спірного будинку. Згідно з показаннями цих свідків в спірному будинку після смерті ОСОБА_4 продовжував проживати її син ОСОБА_5 Однак, при цьому суд на порушення вимоги ст. 212 ЦПК України не перевірив посилання позивачки на те, що ОСОБА_5 фактично проживав у своєї дружини за іншою адресою та не взяв до уваги, що ОСОБА_7 є дочкою позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, а ОСОБА_8 - його зятем, які проживають в половині спірного будинку і зацікавлені у збільшенні своєї частки в ньому.

Визнаючи недійсною відмову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від спадщини, суд керувався положеннями ЦК України (435-15) 2003 року. Однак цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Разом з тим, відмову від спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили в 1995 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на той час, угода укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана судом недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) роз'яснив, що під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст. 56 ЦК Української РСР не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

Суд на зазначене уваги не звернув та не з'ясував чи не стосується помилка ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мотивів відмови від спадщини.

Також суд дійшов суперечливого висновку про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовилися від спадщини, але разом з тим фактично прийняли її. Більше того, висновку про прийняття спадщини суд також дійшов на підставі доказів зазначених вище свідків, яким, як вже було сказано, належної оцінки не дав.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 444 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.