Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_6, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Таранська Аліна Миколаївна, Одеська обласна кредитна спілка "Вітязь", ОСОБА_7, про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, треті особи: Суворовський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, рада опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м. Одеси, про усунення перешкод у здійсненні права власності, вселення та зобов'язання зняти з реєстрації,

У січні 2005 року ОСОБА_1., який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2., ОСОБА_3звернулися із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі - продажу від 8 липня 1980 року ОСОБА_1. був власником 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2. З метою отримання кредиту у КС "Вітязь" до ОСОБА_1. звернувся його син від першого шлюбу ОСОБА_7. з проханням надати 14/100 частин будинку в заставу у якості забезпечення повернення кредиту у сумі 5 тис. доларів США. ОСОБА_1. погодився з такою пропозицією. Однак, у КС "Вітязь" повідомили, що для отримання кредиту необхідно замість договору застави укласти договір дарування 14/100 частин будинку на члена цієї кредитної спілки. А також пояснили, що після повернення кредиту 14/100 частин будинку знову будуть переоформлені на ОСОБА_1. 30 жовтня 2002 року було оформлено нотаріальний договір дарування, згідно умов якого ОСОБА_1. подарував ОСОБА_3. 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2. Після підписання договору дарування, в цей же день між ОСОБА_7. та КС "Вітязь" було укладено договір про видачу позички № 066/П від 30 жовтня 2002 року, відповідно до якого ОСОБА_7. отримав у кредит 28 821 грн. Після укладення договору дарування ОСОБА_1. із членами своєї сім'ї залишилися проживати у спірному будинку.14 серпня 2003 року позивачі отримали повідомлення від ОСОБА_4 про припинення з ними усного договору найму і необхідність звільнення будинку. Згодом позивачам стало відомо, що ОСОБА_7. кредит у повному обсязі не погасив, а 4 листопада 2003 року ОСОБА_4. за договором дарування подарувала ОСОБА_5. 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2. На думку позивачів, договір дарування 14/100 частин спірного будинку від 30 жовтня 2002 року є удаваною угодою, тобто був укладений з метою приховати договір застави. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1., який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2., ОСОБА_3просили визнати недійсним договір дарування 14/100 частин будинку від 30 жовтня 2002 року, укладений між ОСОБА_1. та ОСОБА_4., визнати недійсним договір дарування 14/100 частин будинку від 4 листопада 2003 року, укладений між ОСОБА_4. та ОСОБА_5, а також визнати право власності на 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2 за ОСОБА_1., ОСОБА_3та ОСОБА_2. у рівних частках.

ОСОБА_5. звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_7. про усунення перешкод у користуванні власністю, зняття з реєстрації та виселення. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2, згідно договору дарування від 4 листопада 2003 року. Бувший власник будинку ОСОБА_1. та члени його сім'ї не звільнили належний їм раніше будинок, чим перешкоджають ОСОБА_5. володіти та користуватися власністю.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2007 року, позов ОСОБА_1., який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2., ОСОБА_3задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2, укладений 30 жовтня 2002 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_4. Визнано недійсним договір дарування 14/100 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а зі сторони АДРЕСА_2, укладений 4 листопада 2003 року між ОСОБА_4. та ОСОБА_5 В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5. просить скасувати ухвалені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7., який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2., ОСОБА_3та відмовляючи ОСОБА_5. у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір дарування 14/100 частин будинку від 30 жовтня 2002 року, укладений між ОСОБА_1. та ОСОБА_4., є удаваною угодою, оскільки укладений був з метою приховати договір застави, а тому він є недійсним на підставі частини другої статті 58 ЦК УРСР (1963 року). Договір дарування 14/100 частин будинку від 4 листопада 2003 року, укладений між ОСОБА_4. та ОСОБА_5, є недійсним, оскільки він ґрунтується на визнаному недійсним договорі дарування від 30 жовтня 2002 року, який, відповідно до статті 59 ЦК УРСР (1963 року), є недійсним з моменту укладення.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Рішення суду, відповідно до статті 213 ЦПК України, повинно бути законним та обґрунтованим, що полягає у розгляді справи згідно із законом та в ухваленні рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Відповідно до вимог статті 215 ЦПК України та роз'яснень, які містяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року "Про судові рішення" (v0011700-76) резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з фактичних обставин висновки по суті вимог.

За наявності у справі про визнання правочину удаваним даних про те, що оформленим правочином прихована інша угода, що укладена між сторонами, суд повинен з'ясовувати яка фактично угода укладена і відповідно до частини другої статті 58 ЦК УРСР (1963 року) та роз'яснень, що містяться в пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) визнати, що сторонами укладена саме та угода, яку вони в дійсності мали на увазі.

Однак, в резолютивній частині рішення суду першої інстанції таких висновків не міститься.

Крім того, за змістом частини другої статті 58 ЦК УРСР (1963 року) угода є удаваною, якщо укладаючи її сторони свідомо приховували укладення іншої угоди.

Удавана угода своєю формою прикриває реальну угоду, яку мали на меті укласти сторони.

Визнаючи договір дарування 14/100 частин будинку від 30 жовтня 2002 року удаваним, суд виходив з того, що укладаючи цей договір сторони приховували укладення договору застави.

Однак, установлено, що сторонами у договорі дарування 14/100 частин будинку від 30 жовтня 2002 року є ОСОБА_1. та ОСОБА_4.

Сторонами у договорі про видачу позички від 30 жовтня 2002 року є КС "Вітязь" та ОСОБА_7.

У рахунок забезпечення виконання ОСОБА_7. зобов'язання по поверненню позики, 30 жовтня 2002 року укладено договір поруки, сторонами якого є КС "Вітязь" та ОСОБА_4.

Судом не звернуто уваги, що сторонами у договорі дарування та договорі про видачу позики є різні особи, що ставить під сумнів застосування частини другої статті 58 ЦК УРСР (1963 року).

Ураховуючи викладене, судом першої інстанції належним чином не з'ясовано обставини, що мають суттєве значення для справи та не надано їм належної оцінки.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.