Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2008 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1. та ОСОБА_5. звернулася до суду з указаним позовом, у якому просили в порядку ст. 365 ЦК України припинити право власності відповідачів на частку в спільному майні і визнати за нею право власності на майно (трактор МТЗ-80, реєстраційний номер НОМЕР_1) із стягненням на користь відповідачів відповідної грошової компенсації. Свої вимоги обґрунтовували тим, що їм з відповідачами на праві спільної часткової власності належить вказаний трактор вартістю 8 612 грн. 80 коп.

Посилаючись на те, що їх частка в спільному майні складає 57%, а відповідачів - 43%, останні перешкоджають їй в користуванні спірним майном, яке є неподільним, позивачка просили позов задовольнити.

У ході розгляду справи ОСОБА_5. відмовився від пред’явленого позову, оскільки свою частку у спільному майні передав ОСОБА_1. і суд ухвалою від 14 лютого 2008 року прийняв таку відмову від позову та закрив провадження у справі в цій частині.

ОСОБА_2., ОСОБА_3 ОСОБА_4. звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили визнати за ними право власності на спірне майно (трактор) та стягнути на користь позивачки різницю у вартості спірного майна в сумі 4 909 грн. 30 коп., припинивши право власності на майно, яке має ОСОБА_1.

Посилаючись на те, що трактор зареєстрований за ОСОБА_2., який є трактористом, свою землю вони обробляють самі, а ОСОБА_1. здає в оренду, позивачі просили позов задовольнити.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2008 року позов ОСОБА_1. задоволено частково. Колісний трактор МТЗ – 80, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, двигун номер НОМЕР_3, виділено ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4. та визнано за ними право власності на цей трактор. Стягнуто з них на користь ОСОБА_1. 4 909 грн. 30 коп. грошової компенсації вартості її частки у праві власності на трактор.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 року рішення місцевого суду змінено. У задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2. та ОСОБА_3. задоволено. Припинено право на частку ОСОБА_1. у спільній часткові власності на колісний трактор МТЗ – 80, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, двигун номер НОМЕР_3. Визнано за ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4. право спільної часткової власності на вказаний трактор. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім‘ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто вказані норми ЦК України (435-15) є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред‘явлення позову, оскільки перша з них передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга – можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні.

При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

З матеріалів справи вбачається, що, як позивачі за первісним позовом, так і відповідачі за зустрічним позовом не вимагали виділення в натурі належної їм частки у спільній частковій власності відповідно до ст. 364 ЦК України, а ставили питання про припинення права одне одного на частку у спільному майні, яке є неподільним, на підставі ст. 365 ЦК України і просили визнати за ними права власності на все майно.

Між тим суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 212 –214 ЦПК України (1618-15) характеру спірних відносин не з’ясував; позовних вимог не уточнив; ухвалюючи рішення, керувався положеннями як ст. 364, так і ст. 365 ЦК України, які є взаємовиключними і одночасно застосовані бути не можуть.

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги не звернув, самостійно визначив, що сторони як на підставу своїх вимог посилались на ст. 365 ЦК України, не виключивши з рішення суду посилання на положення ст. 364 ЦК України, припинив право власності ОСОБА_1. на частку у спільному майні; при цьому положень ч. 2 ст. 365 ЦК України, яка вимагає обов’язкове попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, не врахував.

Рішенням апеляційного суду припинено право власності ОСОБА_1. на частку у спільному майні, проте дані про попереднє внесення ОСОБА_2., ОСОБА_3 ОСОБА_4. вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин оскаржувані рішення суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, тому не можуть залишатись в силі й підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2008 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.