Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Костенка А.В., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП ДМБТІ), ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу овочесховища, визнання права власності на овочесховище та скасування реєстрації за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств (далі – Спілка) на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2008 року,

У грудні 2003 року Спілка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності та скасування реєстрації, посилаючись на те, що овочесховище в будівлі АДРЕСА_1 було побудовано за рахунок коштів централізованого фонду Спілки та прийнято в експлуатацію в грудні 1978 року і в установленому законом порядку у власність Дніпропетровського міського споживчого товариства не передавалося.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 7 листопада 2002 року право власності на спірну будівлю визнано за нею, а право власності Дніпропетровського міського споживчого товариства на спірне овочесховище не підтверджується будь-якими документами.

Тому договір купівлі-продажу овочесховища від 6 липня 2002 року, укладений між Дніпропетровським міським споживчим товариством, яке не було його власником, в особі ліквідатора ОСОБА_7, і ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним, так само як і договір купівлі-продажу від 17 листопада 2002 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, за яким спірне овочесховище було продане особою, яка не набула на нього права власності в установленому законом порядку.

Спілка просила визнати недійсними зазначені договори купівлі-продажу та визнати за нею право власності на зазначене овочесховище і повернути його Спілці.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2007 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу овочесховища від 16 липня 2002 року, укладений між Дніпропетровським міським споживчим товариством в особі його ліквідатора ОСОБА_7, і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 3487.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу овочесховища від 7 листопада 2002 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 6253.

Визнано за Спілкою право власності на овочесховище ( літ. А-1) у будівлі АДРЕСА_1.

Вилучено з незаконного володіння ОСОБА_4 овочесховище ( літ. А-1) у будівлі АДРЕСА_1.

Зобов’язано КП ДМБТІ скасувати реєстрацію права власності на будівлю овочесховища.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2008 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2007 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Спілки відмовлено.

У касаційній скарзі Спілка ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що Спілка не довела свого право власності на спірне овочесховище, а на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 16 липня 2002 року його власником було Дніпропетровське міське споживче товариство і мало право та законні підстави розпоряджатися цим майном на свій розсуд на підставі рішення суду, яке було чинним, а його скасування в касаційному порядку 7 листопада 2002 року та припинення провадження у справі 1 серпня 2003 року не є підставою для визнання недійсним цього та наступного договору купівлі-продажу.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої

кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Згідно ст. 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Згідно із ст. 48 Закону України "Про власність", який діяв на час укладення оспорюваних договорів та звернення Спілки з позовом, власник міг вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Відповідно до ст. 50 цього ж Закону власник мав право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

Судом першої інстанції було встановлено, що овочесховище в будівлі АДРЕСА_1 на праві колективної власності належало Спілці.

У договорі купівлі-продажу овочесховища від 16 липня 2002 року, укладеному між Дніпропетровським міським споживчим товариством в особі його ліквідатора ОСОБА_7 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 3487 було зазначено, що овочесховище належало продавцю на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 березня 2002 року у справі № ПН 19/18.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 листопада 2002 року зазначене рішення господарського суду Дніпропетровської області та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 6 червня 2002 року скасовано ( т. 1 а. с. 25-27).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2003 року провадження у справі за позовом Дніпропетровського міського споживчого товариства в особі ліквідатора до Дніпропетровської обласної споживчої спілки, комунального підприємства "Дніпропетровське БТІ" про визнання права власності припинено на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Дніпропетровське міське споживче товариство не мало правових підстав для відчуження спірного майна, яке йому не належало, а ОСОБА_3 відповідно не мав належних правових підстав для набуття права власності на це майно і відповідно не міг розпоряджатися ним.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної спілки споживчих товариств на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2008 року задовольнити.

Р ішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2008 року скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.