Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені у зв’язку з невиплатою аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 липня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила стягнути з відповідача на її користь пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей: ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі

18 403 грн. 30 коп. за період з 20 лютого 2006 року до 20 лютого 2007 року.

Зазначала, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2004 року з ОСОБА_4 на її користь на утримання дітей стягнуто аліменти в розмірі ? частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно. Згідно з довідкою Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 8 травня 2007 року заборгованість із виплати аліментів за виконавчим листом, виданим на виконання вказаного вище судового рішення, що утворилась у період з 29 липня 2004 року до 20 лютого 2006 року складає 5 042 грн.

16 коп.

Посилаючись на викладене та зазначаючи, що до дня звернення до суду заборгованість відповідачем не погашена, позивачка просила її позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого

2009 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачки пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі

18 403 грн. 30 коп.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 8 липня

2009 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від

26 лютого 2009 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2009 року

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що рішенням Комунарського районного суду

м. Запоріжжя від 23 листопада 2004 року з ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_3 на утримання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, стягнуто аліменти в розмірі ? частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

У період з 29 липня 2004 року до 20 лютого 2006 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 5 042 грн. 16 коп.

Згідно зі ст. 195 Сімейного кодексу України (далі – СК України), який набув чинності з 1 січня 2004 року, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом.

Відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із положень

ст. 196 СК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а вина відповідача не доведена.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215, 309, 315 ЦПК України не з’ясував усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не встановив наявність вини відповідача та її ступінь, не з’ясував майновий стан відповідача та в залежності від майнового стану останнього не розглянув питання про можливість зменшення розміру пені, нарахованої за несвоєчасну сплату ним аліментів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 липня 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені у зв’язку з невиплатою аліментів передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.