Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства "Служба замовника житлово-комунальних послуг" Оболонського району у м. Києві (далі – КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг") до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2009 року,

У грудні 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі як співвласники квартири АДРЕСА_1 не в повному обсязі оплачують комунальні послуги, плату за житло та інші платежі з утримання будинку та прибудинкової території, тому просив стягнути солідарно з відповідачів 7 926 грн. 71 коп. утвореної заборгованості.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідачі порушують питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у відповідачів утворилась заборгованість за надання послуг за утримання будинку, прибудинкової території та комунальні послуги за період з 1 січня 1997 року до листопада 2008 року в розмірі 7 926 грн. 71 коп., яку вони зобов’язані сплатити солідарно.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заперечуючи проти позовних вимог КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг", відповідачі у касаційній скарзі посилалися на необхідність застосування строку позовної давності при вирішенні спору, оскільки заборгованість вираховується з 1 січня 1997 року.

Однак суд на ці посилання достатньої уваги не звернув і не з’ясував належним чином питання, з чого саме складались платежі відповідачів за послуги в разі сплати ними більшої суми ніж була нарахована за певний період: чи то була сплата заборгованості за надані послуги, чи оплата послуг за конкретні місяці, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що такі посилання не заслуговують на увагу, оскільки відповідачі частковою оплатою послуг фактично визнавали свої зобов’язання перед позивачем.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначене уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

.