6-25139св08 Про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та визнання права власності на спадкове майно - 20.05.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2008 року,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що з 1967 року проживала однією сім'єю із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу до дня його смерті, вони вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер, після чого відкрилася спадщина - будинок № 12 та присадибна земельна ділянка, що розташовані по АДРЕСА_1, яку вона як спадкоємець четвертої черги за законом прийняла, а заповіту складено не було. Його син - відповідач ОСОБА_2 - спадщину в установлений законом строк не прийняв.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу із ОСОБА_3 у період з 1967 року до дня його смерті та визнати за нею право власності на все спадкове майно.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 1967 року до 8 січня 2007 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку № 12 по АДРЕСА_1. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що нею надані достовірні докази проживання однією сім'єю без шлюбу із ОСОБА_3 з 1967 року до дня його смерті та в цей період вони за спільні кошти й спільною працею збудували спірний житловий будинок, який введений в експлуатацію 23 жовтня 1990 року, що в силу ст. 17 Закону України "Про власність" дає підстави з урахуванням її участі в будівництві визнати за нею право власності на половину будинку.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, крім того послався на те, що правовідносини сторін повинні регулюватися СК України (ст. ст. 3, 74).

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають і до наведених висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, звернувшись до суду, підставою позову про визнання права власності зазначила прийняття нею спадщини як спадкоємцем четвертої черги за законом, посилаючись на ст. ст. 1264, 1268 ЦК України.

Разом з тим суд першої інстанції задовольнив її позов із посиланням на ст. 17 Закону України "Про власність", проте таких вимог не заявлялось. Визнати зміною позовних вимог усне пояснення позивачки та її представника в судовому засіданні 4 березня 2008 року (перед судовими дебатами) про задоволення позову на підставі цього Закону є неможливим, оскільки такі дії не відповідають вимогам ст. 11 ЦПК України та змінений позов повинен відповідати за формою і змістом положенням ст. 119 ЦПК України (т.2 а.с. 62).

Крім того, у цих поясненнях представник позивачки просив про задоволення позову на підставі Закону України "Про власність" (697-12) , оскільки спірний будинок будувався ОСОБА_1 спільно з її братом за їхні кошти, а не спільно із ОСОБА_3 Проте, яка саме її частка в будівництві будинку, а яка - її брата, суд не визначав та не зазначив, чи була домовленість із ОСОБА_3 про створення спільної власності. З'ясування зазначених обставин має значення для вирішення справи, на що звернув увагу судів Пленум Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 (з відповідними змінами та доповненнями) у п. 4 постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".

Також суд першої інстанції встановив факт проживання без шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_3 (в описовій частині рішення - ІНФОРМАЦІЯ_2), тоді як матеріали справи містять дані про те, що ім'я ІНФОРМАЦІЯ_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У порушення зазначених вище норм матеріального та процесуального права як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції належним чином доводів позивачки та заперечень відповідача не перевірили, наданим доказам належної оцінки не дали.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого необхідно усунути зазначене вище та ухвалити рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.