Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до виконавчого комітету Пирятинської міської ради про скасування рішення виконавчого комітету та відновлення у пільговій черзі на отримання житла за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 звернулися до суду з указаним позовом, в якому зазначали, що ОСОБА_6 є ветераном Збройних Сил СРСР. Після звільнення у 1992 році з військової служби він здав житло, яке мав за місцем служби, та разом з сім’єю переїхав на постійне місце проживання спочатку до м. Полтави, а потім до м. Пирятина, де був зарахований до списку осіб, що мають право на першочергове забезпечення житлом. Рішенням виконкому Пирятинської міської ради № 496 від 12 листопада 2008 року ОСОБА_6 був знятий з пільгової черги на першочергове отримання житла та поставлений на загальну чергу з тих підстав, що має на праві приватної власності жилий будинок, подарований йому матір’ю.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6, як ветеран збройних сил, який при звільненні з військової служби здав житло та не був забезпечений іншим житлом для постійного проживання, відповідно до ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" має право на позачергове забезпечення житлом, позивачі просили позов задовольнити, рішення виконкому скасувати та поновити їх в черзі на позачергове забезпечення житлом.Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_6 належить на праві власності жилий будинок, а тому права на позачергове отримання житла він не має.

Погодитись із таким висновком судів не можна.

Згідно з положеннями ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 є ветераном військової служби та разом з сім’єю у складі трьох осіб з 1992 року перебуває на квартирному обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов. При цьому ОСОБА_6 має у власності жилий будинокАДРЕСА_1 жилою площею 20, 2 кв. м., що подарувала йому мати.

Згідно зі ст. 33 ЖК УРСР потребуючі поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах.

Це означає, що до зазначеної категорії громадян, в тому числі й тих що мають житло у приватній власності, не застосовуються обмеження з мотивів володіння будинком на праві власності, а вони мають право на одержання жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду у випадку визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов.

Підстави для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов, визначені у ст. 34 ЖК України. Зокрема, такими визнаються громадяни, які забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається у порядку, встановленому Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Згідно з положеннями пп. 1 п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470, рівень забезпеченості громадян жилою площею визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад разом з радами профспілок та періодично переглядаються вказаними органами.

Громадяни, які забезпечені жилою площею нижче за встановлений рівень, визначаються такими, що потребують поліпшення житлових умов.

Статтею 43 ЖК України встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства.

З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.

Відповідно до п. 7 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальних захист" ветерани військової служби, які потребують поліпшення житлових умов, мають право першочергового забезпечення житлом.

Позачергово забезпечуються житлом ветерани військової служби, які при звільненні з військової служби здали державним органам займане ними у військових містечках жиле приміщення та не були забезпечені іншим жилим приміщенням для постійного проживання, та яким виповнилося 60 і більше років, а також сім’ям померлих ветеранів.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не визначилися з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами права, які підлягаю застосуванню до них і дійшли поспішного висновку, що ОСОБА_6 має право на поліпшення житлових умов лише за загальною чергою.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.