Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комерційного банку "Княжий" (далі - КБ "Княжий") до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до КБ "Княжий" про визнання угод недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2008 року,

У січні 2003 року КБ "Княжий" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитними договорами.

Зазначав, що між Рівненською філією КБ "Княжий" та ОСОБА_2 були укладені кредитні договори від 1 листопада 1996 року № 716910, від 11 січня 1997 року № 716004, від 14 лютого 1997 року № 716606, від 12 березня 1997 року № 716208, від 17 квітня 1997 року № 716512.

У зв'язку зі смертю ОСОБА_2, 2 вересня 1998 року були укладені угоди про внесення змін і доповнень до зазначених кредитних договорів, відповідно до яких новим позичальником за цими договорами став ОСОБА_1

Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань, КБ "Княжий" просив стягнути з останнього як зі сторони кредитних договорів, а не як зі спадкоємця суму боргу за кредитними договорами та проценти за користування кредитами, а всього 365 413 грн. 20 коп.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання угод про внесення змін і доповнень до кредитних договорів, укладених 2 вересня 1998 року, недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що, підписуючи оскаржувані угоди, він діяв унаслідок помилки, оскільки не мав жодної інформації щодо розміру кредитів, отриманих дружиною, ОСОБА_2, та нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Таких відомостей не містили ні заява про переведення прав і обов'язків боржника на нього, ні самі угоди. На час укладання оскаржуваних угод КБ "Княжий" було достовірно відомо, що ОСОБА_2 9 серпня 1997 року померла й відповідно її зобов'язання за кредитними договорами припинилися, а з іншими особами могли виникнути тільки правовідносини, які регулюються спадковим правом. Оскаржувані угоди за своїм змістом не змінили жодного пункту істотних умов кредитних договорів, що свідчило б про встановлення нових прав та обов'язків між новими сторонами, фактично за своєю юридичною природою є угодами про перевід боргу, а не кредитними договорами.

Посилаючись на те, що жодної суми від кредитора не отримав, а також на те, що угоди про перевід боргу на нього не відповідають вимогам закону, ОСОБА_1 просив визнати їх недійсними.

Рішенням Рівненського міського суду від 21 квітня 2008 року в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено: визнано недійсними угоди, укладені між КБ "Княжий" та ОСОБА_1 2 вересня 1998 року, про внесення змін та доповнень до кредитних договорів від 1 листопада 1996 року № 716910, від 11 січня 1997 року № 716004, від 14 лютого 1997 року № 716606, від 12 березня 1997 року № 716208, від 17 квітня 1997 року № 716512.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 квітня 2008 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено у справі нове рішення, яким первісний позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь КБ "Княжий" 365 413 грн. 20 коп. боргу за кредитним договором; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у ст. 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За вимогами ст. ст. 201, 202 ЦК УРСР перевід боржником свого боргу на іншу особу, допускається лише за згодою кредитора, за угодою між попереднім і новим боржником, укладеною в письмовій формі.

Статтею 223 ЦК УРСР передбачено, що зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо не може бути проведено без особистої участі боржника.

Згідно з вимогами ст. 556 ЦК УРСР спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого майна.

Судом установлено, що між КБ "Княжий" в особі Ровенської філії та ОСОБА_2 були укладені кредитні договори: від 1 листопада 1996 року № 716910 про надання кредиту в сумі 131 350 грн. до 1 листопада 2003 року, від 11 січня 1997 року № 716004 про надання кредиту в сумі 56 790 грн. до 11 січня 2003 року, від 14 лютого 1997 року № 716606 про надання кредиту в сумі 57 тис. грн. до 17 лютого 2003 року, від 12 березня 1997 року № 716208 про надання кредиту в сумі 9 129 грн. 80 коп. до 12 березня 2003 року, від 17 квітня 1997 року № 716512 про надання кредиту в сумі 27 582 грн. 50 коп. до 17 квітня 2003 року.

9 серпня 1997 року ОСОБА_2 померла. що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1.

6 лютого 1998 року ОСОБА_1 подав до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини, яка залишилася після смерті дружини - ОСОБА_2, свідоцтво про право на спадщину він не отримував.

2 вересня 1998 року між КБ "Княжий" в особі Рівненської філії та ОСОБА_1 були укладені угоди про внесення змін і доповнень до кредитних договорів, за змістом яких сторони виклали преамбули вказаних договорів у новій редакції, указавши клієнтом за договорами ОСОБА_1, замість ОСОБА_2, яка була зазначена клієнтом в основних договорах.

Ухвалюючи рішення й відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що останній спадщини після смерті дружини не прийняв, свідоцтва про право на спадщину не отримував, а тому не може бути відповідальним за борги спадкодавця; переоформлення (перевід боргу) 2 вересня 1998 року сторонами у справі боргових зобов'язань із ОСОБА_2 на ОСОБА_1 є недійсним, оскільки на час укладання угод правоздатність ОСОБА_2 була припинена у зв'язку з її смертю, а тому вона не могла бути стороною угоди про перевід боргу; крім того, укладені 2 вересня 1998 року між сторонами у справі угоди про внесення змін і доповнень до кредитних договорів не відповідають вимогам закону, зокрема, не містять підстав для висновку про встановлення між сторонами правових зобов'язань, оскільки зазначені угоди за своїм змістом не змінили жодного пункту істотних умов кредитних договорів, крім преамбули, будь-яких додаткових угод, які б визначали дійсні права й обов'язки сторін між КБ "Княжий" та ОСОБА_1, не укладалося.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону; не навів достатніх мотивів, за якими вважає неправильними висновки суду; належним чином не обґрунтовував висновок про наявність підстав для задоволення позову КБ "Княжий" та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2008 року скасувати, рішення Рівненського міського суду від 21 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарження не підлягає.