Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Рокосівської сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання частково недійсним державного акта на право приватної власності на землю за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 4 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2007 року,

У серпні 2000 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Рокосівської сільської ради Хустського району Закарпатської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

У процесі судового розгляду в порядку ст. 105 ЦПК України 1963 року проведено заміну ОСОБА_3. на належного позивача - ОСОБА_1 - і залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_2

ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 4 січня 1999 року на ім'я ОСОБА_2 у частині земельної ділянки, що розташована під належним їй будинком АДРЕСА_1 та на відстані 1 м від фундаменту будинку по його периметру.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 4 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2007 року, позов задоволено та визнано частково недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 4 січня 1999 року на ім'я ОСОБА_2 у частині земельної ділянки, що розташована під будинком АДРЕСА_1 та на відстані 1 м від цього будинку по його периметру, загальною площею 67,9 кв. м.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2. посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що виданий відповідачці державний акт у частині земельної ділянки, розташованої під належним позивачці будинком та на відстані 1 м від нього по його периметру, є незаконним.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Згідно з вимогами ст. 12 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26, підп. 2 п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у приватну власність і видача державних актів на право власності на землю є повноваженнями сільських, селищних, міських рад.

Видача державного акта на право власності на землю проводиться після встановлення землевпорядною організацією або інженером-землевпорядником відповідної ради меж земельної ділянки, що передається у власність, у натурі (на місцевості).

Ураховуючи викладене, дійшовши висновку про незаконність державного акта на право приватної власності на землю від 4 січня 1999 року на ім'я ОСОБА_2, суд у порушення ст. 213 ЦПК України наведених положень закону не врахував, унаслідок чого помилково визнав цей акт недійсним частково та встановив межі спірної земельної ділянки, чим фактично вийшов за межі наданих йому повноважень.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення закону уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені у справі судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 4 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.