Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, фонду комунального майна Херсонської міської ради, треті особи - закрите акціонерне товариство "ОТП Банк", закрите акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсними свідоцтва про приватизацію, договору купівлі-продажу, виселення, вселення за касаційними скаргами ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ЗАТ "ОТП Банк", ЗАТ "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від

11 грудня 2006 р., додаткове рішення цього ж суду від 21 грудня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 1 серпня 2007 р.,

У вересні 2005 р. ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2. про вселення у квартируАДРЕСА_1, доповнивши позовні вимоги у лютому 2006 р. вимогою про визнання її наймачем цієї квартири.

У січні 2006 р. ОСОБА_1. додатково пред'явила позовні вимоги до ОСОБА_2. та ОСОБА_4. про визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири, укладеного 25 жовтня 2005 р. між ОСОБА_2. та ОСОБА_4., та про виселення ОСОБА_4., обґрунтовуючи їх тим, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а договір купівлі-продажу був здійснений без її згоди як співвласника.

22 лютого 2006 р. ОСОБА_1. додатково пред'явила вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого 19 жовтня 2005 р. на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3., посилаючись на те, що ОСОБА_2. зареєстрував в квартирі свою матір ОСОБА_3. безпідставно, без її, позивачки, на це згоди, та безпідставно отримав свідоцтво про право власності на житло на своє ім"я та ім'я матері.

Усі позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсону від 11 грудня 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 1 серпня 2007 р., позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 19 жовтня 2005 р. на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартириАДРЕСА_1 укладений 25 жовтня 2005 р. між ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4.; виселено ОСОБА_4. з зазначеної вище квартири та вселено у квартируОСОБА_1. разом із неповнолітньою ОСОБА_2

Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2006 р. визнано за ОСОБА_1 та її донькою ОСОБА_2 право на користування квартирою АДРЕСА_1 На користь ОСОБА_4. стягнуто з ОСОБА_2. та ОСОБА_3. по 45 197 грн. 50 коп.

У касаційних скаргах:

ОСОБА_2. та ОСОБА_3 просять скасувати судові рішення та справу передати на новий судовий розгляд, посилаючись зокрема на те, що ОСОБА_2. не давав згоди на вселення позивачки до цієї квартири, вона зберігала за собою право на інше ізольоване жиле приміщення, із спірної квартири пішла у добровільному порядку, а він залишився проживати там із матір'ю; порушень закону при здійсненні приватизації квартири, так само як і при продажі квартири, судом не встановлено;

ОСОБА_4. та ЗАТ "ОТП Банк" у касаційних скаргах просять скасувати судові рішення в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та справу передати на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а судові рішення скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступне.

З 2000 року позивачка та ОСОБА_2. проживали однією сім'єю та 1 березня 2002 року зареєстрували шлюб в органах РАЦС.

На підставі рішення Суворовського районного суду від 23 травня 2002 р. ОСОБА_2. набув право користування квартирою та АДРЕСА_1 наймачем якої був його вітчим ОСОБА_5., він був вселений до цієї квартири, зареєстрований у ній, а після смерті вітчима у 2004 році став її наймачем (а.с. 18, 36).

Разом із ОСОБА_2. до цієї квартири вселились ОСОБА_1. та її донька, які в цей час згідно з свідоцтва про право власності на житло від 3 червня 1999 р. № 98 мали у приватній власності квартиру АДРЕСА_2 та були зареєстровані за цією адресою (а.с.12).

13 липня 2005 р. ОСОБА_1. разом із донькою була знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а на підставі рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 квітня 2006 р. свідоцтво про право власності на житло від 3 червня 1999 р. визнано частково недійсним, з нього виключено запис про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_6. права власності за вказану квартиру

(а.с. 39).

У жовтні 2005 р. шлюб між ОСОБА_2. та ОСОБА_1 фактично розпався, в офіційному порядку його розірвано 29 червня 2006 р. (а.с. 15); у цей же період ОСОБА_1. виселилась разом із донькою з квартири. Згодом у цій квартирі була зареєстрована матір ОСОБА_2. ОСОБА_3; 19 жовтня 2005 р. ОСОБА_2. та ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право спільної сумісної власності на вказану квартиру, а 25 жовтня 2005 р. уклали договір купівлі - продажу вказаної квартири з ОСОБА_4. за 90 395 грн. (а.с.40-43).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд виходив з того, що вона разом із донькою постійно проживала в квартирі АДРЕСА_1, вони були членами сім'ї наймача, а тому правомірно набули право користування цією квартирою, проте не були зареєстровані в ній через те, що відповідач ОСОБА_2. не бажав цього.

Оскільки позивачка разом із донькою проживали цій квартирі, суд дійшов висновку, що у них виникло право на користування цією квартирою, отже і право на участь в її приватизації, і це є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

Оскільки право власності ОСОБА_2. та ОСОБА_3. на спірну квартиру набуто неправомірно, то вони не мали право розпоряджатися нею, з огляду на що договір купівлі-продажу квартири, укладений 5 жовтня 2005 р. з ОСОБА_4., є недійсним.

Додатковим рішенням Суворовський районний суд м. Херсона стягнув на користь ОСОБА_4. з ОСОБА_2. та ОСОБА_3. по 45 197 грн. 50 коп. з кожного, оскільки договір купівлі продажу квартири, укладений між ними, визнаний недійсним рішенням суду від 11 грудня 2006 р.

Погодився із висновками суду першої інстанції і апеляційний суд.

Проте такі висновки зроблені судами з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови "Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) роз'яснив, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Порядок приватизації квартир, що відносяться до державного житлового фонду, регулюється Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , зокрема ст. 8 цього Закону.

Згідно з цією нормою, приватизація квартир державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї одним зі способів, передбачених ст. 3 Закону.

Вирішуючи питання про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права користування квартирою, суд зазначених вимог закону не врахував та зробив передчасний висновок про задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки встановив, що письмової згоди ОСОБА_2. як наймач на їх вселення у цю квартиру не давав (а.с. 217); ОСОБА_1., перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2., та її донька ОСОБА_7., згідно із свідоцтвом про право власності від 3 червня 1999 р. № 98 зберігали за собою право власності на житло, розташоване за АДРЕСА_2, були зареєстровані в цьому приміщенні (а.с.12), виписані з нього 13 липня 2005 р. та позбавлені права власності на ці квартиру в судовому порядку лише 26 квітня 2006 р. на підставі рішення Бєлозерського районного суду Херсонської області, ухваленого у справі за її ж (ОСОБА_1.) позовом про визнання недійсним запису у свідоцтві про право власності на житло (а.с. 39).

Передчасним з огляду на наведене є висновок суду і в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1. щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, видане на ім'я ОСОБА_2. та ОСОБА_3., оскільки судом не перевірено і не наведено порушень закону при його видачі.

При цьому посилання суду на те, що передача квартири у спільну сумісну власність ОСОБА_2. та його матері ОСОБА_3. порушує право власності ОСОБА_1 та її доньки саме тому, що вони хоча і не були там зареєстровані, але мали право на користування квартирою, і це є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_2. та ОСОБА_3. (його матері), є помилковим, оскільки ОСОБА_3, будучи членом сім'ї наймача ОСОБА_2., набула рівного з ним права користування жилим приміщенням, отже і право бути співвласником квартири при приватизації.

Також не можуть залишатися в силі судові рішення щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1., укладеного 5 жовтня 2005 р. між ОСОБА_2., ОСОБА_3. та ОСОБА_4.

При вирішені позовних вимог у цій частині суд виходив з того, що право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_2. та ОСОБА_3. неправомірно, отже свідоцтво право власності на житло є недійсним, а тому ОСОБА_2. і ОСОБА_3 не є власниками квартири та не мають право на її відчуження, у зв'язку з чим договір купівлі продажу має бути визнаний недійсним, квартира повернута до комунальної власності, а набувач квартири до договором купівлі-продажу від 5 жовтня 2005 р. - ОСОБА_4. - підлягає виселенню.

Задовольняючи позов, суд не взяв до уваги ст. 203 ЦК України, якою визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом при розгляді справи не встановлено і не наведено в рішенні підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, які б свідчили про недійсність договору.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції не визначився правильно з характером спірних правовідносин і не навів закон, який на них поширюється, що призвело до неправильного вирішення справи, а апеляційний суд, переглядаючи справу, зазначені недоліки не усунув та залишив апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у циівльинх справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ЗАТ "ОТП Банк", ЗАТ "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2006 р., додаткове рішення цього ж суду від 21 грудня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 1 серпня 2007 р. скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.