Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання права власності на частину жилого будинку, визнання недійсними державного акта на право власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 5 лютого 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1992 року до 2001 року перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого вони придбали будинок АДРЕСА_1, оформивши правовстановлюючі документи на ОСОБА_2

Оскільки після розірвання шлюбу відповідач у добровільному порядку поділити спільне майно не бажає, позивачка просила поділити між ними спірний будинок, визнати за нею право власності на частину зазначеного будинку й земельної ділянки.

У процесі розгляду справи ОСОБА_1. уточнила свої вимоги, просила визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я відповідача, та договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений 12 червня 2007 року між ОСОБА_2. і ОСОБА_3.; визнати право власності за нею на частину вказаного будинку.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 5 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2008 року, позов задоволено частково: ухвалено визнати за ОСОБА_1 право власності на частину спірного жилого будинку; у задоволенні решти вимог відмовлено.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень й ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину жилого будинку, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірний будинок набуто сторонами під час перебування в шлюбі, тому він є об'єктом спільної сумісної власності.

Такий висновок судів можна визнати законним і обгрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки й державного акта на право власності на неї, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись із ним, виходили з того, що земельну ділянку приватизовано та відчужено відповідачем після розірвання шлюбу, прав позивачки на зазначену ділянку не порушено.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 30 Земельного кодексу (далі - ЗК) України 1990 року, чинного на момент придбання сторонами спірного жилого будинку, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів (така ж за змістом норма міститься й у ст. 120 ЗК України 2001 року).

Частиною 1 ст. 155 ЗК України 2001 року, чинного на момент видачі державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, установлено, що в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судами встановлено, що 6 січня 1999 року ОСОБА_2. і ОСОБА_1 під час шлюбу придбано будинок АДРЕСА_1, право власності оформлено на ОСОБА_2

Рішенням суду від 4 вересня 2001 року шлюб між сторонами розірвано, про що 17 вересня 2003 року в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис.

Рішенням Нерубайської сільської ради від 29 грудня 2006 року ОСОБА_2. передано у власність присадибну ділянку площею 0,19 га, а 2 квітня 2007 року він отримав державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

12 червня 2007 року останній продав ОСОБА_3. частину вказаної земельної ділянки площею 0,10 га.

Як убачається з матеріалів справи, призначення спірної земельної ділянки площею 0,19 га для обслуговування будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд. При придбанні будинку сторонами земельна ділянка знаходилася в користуванні власника будинку.

Проте на викладене суди уваги не звернули; установивши, що будинок знаходився в спільній власності сторін, суди в порушення ст. ст. 212, 213 ЦПК України не врахували, що позивачка в силу вимог указаних норм права як співвласниця будинку мала право на оформлення в установленому порядку права користування земельною ділянкою, проте ОСОБА_2., порушивши права ОСОБА_1., оформив право власності на всю земельну ділянку лише на себе й відчужив її частину на користь ОСОБА_3

Разом з тим висновок судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину земельної ділянки можна визнати законним, оскільки законодавством установлено певний порядок набуття права власності на земельну ділянку в порядку приватизації та позивачка в разі захисту її права користування частиною спірної земельної ділянки як співвласниці спірного будинку не позбавлена можливості скористатися правом на приватизацію частини земельної ділянки в установленому порядку.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки й державного акта на право власності на неї підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 5 лютого 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2008 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки і державного акта на право власності на землю скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.