Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Львові до ОСОБА_1про відшкодування шкоди,

У серпні 2008 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Львові звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 листопада 2005 року мало місце зіткнення автомобілів "Фольксваген-Гольф" під керуванням ОСОБА_1., та ВАЗ-2107, яким керував ОСОБА_2., в результаті чого водій ОСОБА_2. отримав тілесні ушкодження, висновком МСЕК від 25 липня 2006 рокуОСОБА_2. встановлено 20% втрати працездатності строком до 25 липня 2007 року, така подія з ОСОБА_2. визнана нещасним випадком на виробництві, складено відповідний акт форми Н-1, й відділення Фонду здійснило страхові виплатиОСОБА_2. у зв'язку з ушкодженням ним здоров'я. Вироком Заліщицького районного суду від 30 жовтня 2006 року винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, визнано ОСОБА_1., саме злочинні дії відповідача призвели до ушкодження здоров'я ОСОБА_2., тому ОСОБА_1. зобов'язаний у порядку регресу відшкодувати відділенню Фонду кошти, сплачені як страхові виплати потерпілому.

Позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 19 383 грн. 58 коп. на відшкодування шкоди.

Рішенням Бучацького районного суду від 24 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 2 грудня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить частково скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Львові сплатилоОСОБА_2. страхові виплати в зв'язку з ушкодженням його здоров'я за період із серпня 2006 року по липень 2007 року на загальну суму 19 383 грн. 58 коп., в тому числі й одноразову допомогу, однак винним у завданніОСОБА_2. тілесних ушкоджень є ОСОБА_1., який з огляду на положення статті 1191 ЦК України зобов'язаний повернути відділенню Фонду сплаченіОСОБА_2. кошти в повному обсязі, так як інший розмір відшкодування законом не встановлений.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, заподіяну іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим, правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України (435-15) .

Згідно статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За таких обставин, за загальними правилами страхування страховик має право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування; в разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) страховик не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Також статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначено Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ).

Преамбулою Закону № 1105-ХІV (1105-14) передбачено, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Згідно частин 4, 5 статті 6 Закону № 1105-ХІV суб'єктом страхування є страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Таким чином, страхування від нещасного випадку є обов'язковим особистим страхуванням.

Оскільки сфера дії Закону № 1105-ХІV (1105-14) поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як страховика, з іншими особами - відповідальними за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи, тому до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України (435-15) щодо страхування.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення статей 993, 999 ЦК України Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як страховик за обов'язковим особистим страхуванням, не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону належної уваги не звернув, пояснень відповідача в достатньому обсязі не перевірив, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, і задовольнив позовні вимоги на підставі статті 1191 ЦК України.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною третьою статті 335 та частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Бучацького районного суду від 24 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 2 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.