Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,

У липні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з виданим судом 1 серпня 1995 року виконавчим листом відповідач зобов’язаний сплачувати їй аліменти на сина ОСОБА_3, 1993 року народження, в розмірі ? частини його доходів щомісячно, однак у 1999 році ОСОБА_2 виїхав до Російської Федерації й з того часу належним чином не виконує свого обов’язку, лише кілька разів перераховував їй гроші та ухиляється від сплати аліментів, у результаті чого утворилася заборгованість за аліментами, тому вона має право на одержання неустойки за прострочення їх сплати.

Позивачка просила стягнути з відповідача 155 893 грн. 62 коп. неустойки за прострочення сплати аліментів.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 1 серпня 2008 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки 60 тис. грн. неустойки та 81 грн. на відшкодування судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки 3 483 грн. 06 коп. неустойки за прострочення сплати аліментів, у задоволенні решти позову відмовлено; постановлено також стягнути з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 791 грн. 04 коп. на відшкодування судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами установлено, що згідно рішення Прилуцького міського суду від 1 серпня 1995 року з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. підлягають стягненню аліменти на сина ОСОБА_3, 1993 року народження, в розмірі ? частини доходів відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції визначив розмір заборгованості ОСОБА_2. за аліментами за період з жовтня 2001 року по травень 2008 року в сумі 11 913 грн. 72 коп.

Також апеляційний суд установив, що заборгованість за аліментами у розмірі 11 913 грн. 72 коп. відповідач визнав і сплатив зазначену суму 23 травня 2008 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 1 квітня 2008 року розмір заборгованості відповідача за аліментами за період з 23 жовтня 2001 року складає 11 913 грн. 72 коп., а розмір неустойки – 155 893 грн. 62 коп., проте, визначаючи розмір неустойки, що підлягає стягненню, в сумі 60 тис. грн., врахував матеріальний та сімейний стан відповідача.

Апеляційний суд в основному погодився із висновками суду першої інстанції, але, визначаючи розмір неустойки, що підлягає стягненню, виходив із того, що згідно пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 195 СК України, який набув чинності з 1 січня 2004 року, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом.

Згідно статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

За змістом зазначених норм закону при визначенні розміру неустойки (пені) слід виходити із того, що пеня може нараховуватися тільки на ту суму заборгованості, яка виникла після 1 січня 2004 року, дати прийняття діючого Сімейного кодексу України (2947-14) .

Суд першої інстанції у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув.

Апеляційний суд також не з’ясував загальну суму заборгованості ОСОБА_2. за аліментами, яка виникла після 1 січня 2004 року, а при вирішення питання про розмір неустойки в порушення вимог статті 303 ЦПК України, частини третьої статті 267 ЦК України та статті 20 СК України застосував позовну давність.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 1 серпня 2008 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.