Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до товариства з обмеженою відповідальністю "Лабіринт Полюс" про визнання дій і наказів незаконними, зобов'язання внести зміни до наказу та трудової книжки, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпуску, компенсації за дні тимчасової непрацездатності, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, відшкодування матеріальної й моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_1та товариства з обмеженою відповідальністю "Лабіринт Полюс" на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2008 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 1 вересня 2005 року він працював у колективному підприємстві "Лабіринт", яке в листопаді 2005 року було реорганізовано в товариство з обмеженою відповідальністю "Лабіринт Полюс" (далі - ТОВ "Лабіринт Полюс"). Наказом відповідача від 27 лютого 2006 року № 5 він був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули з 16 січня 2006 року. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач повинен був звільнити його внаслідок відмови продовжити роботу у зв'язку зі змінами суттєвих умов праці на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України згідно з поданими ним заявами. Крім того, з 16 січня 2006 року до 18 лютого 2006 року він був непрацездатним і знаходився на лікуванні, а згодом скористався пільгами для донорів, про причини відсутності на роботі він повідомляв відповідача, а також неодноразово з 16 січня 2006 року до 27 лютого 2006 року направляв відповідачу заяви про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Також відповідач звільнив його на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без отримання попередньої згоди профспілкового комітету. З наказом про звільнення з роботи він ознайомлений не був, трудову книжку отримав 7 березня 2006 року, встановлена йому заробітна плата в розмірі 1 тис. грн. не виплачувалась, розрахунок при звільненні з ним було проведено несвоєчасно та не в повному обсязі.

Посилаючись на те, що прогулу він не здійснював, позивач просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 27 лютого 2006 року № 5 про його звільнення за прогули, зобов'язати відповідача змінити дату та формулювання причин звільнення відповідно до поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати, вихідну допомогу, компенсацію за дні тимчасової непрацездатності, компенсацію за невикористану відпуску, середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи з розміру заробітної плати - 1 тис. гривень за місяць, та 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У процесі судового розгляду позивач неодноразово змінював, уточнював і доповнював позовні вимоги та остаточно просив: визнати незаконними накази відповідача від 27 лютого 2006 року № 5 і від 6 березня 2006 року № 6 про його звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; зобов'язати відповідача скасувати зазначені накази й видати йому відповідний наказ; звільнити його з роботи з 20 лютого 2006 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; визнати формулювання звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули та відповідні записи в його трудовій книжці такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства й зобов'язати відповідача видати за свій рахунок дублікат трудової книжки; визнати, що відповідачем було порушено процедуру прийняття його на роботу; зобов'язати відповідача змінити назву його посади в наказах про прийняття та звільнення з роботи на "інженер по проектно-кошторисній роботі" і зробити відповідні записи в дублікаті трудової книжки; встановити, що розмір його заробітної плати з 1 вересня 2005 року складав 1 тис. грн. за місяць, з якої відповідач повинен був провести нарахування за листами непрацездатності та компенсації за дні невикористаної відпустки; визнати незаконними й такими, що порушують законодавство про працю дії відповідача щодо несвоєчасної видачі йому наказів про звільнення з роботи та відомостей про розмір розрахунку, невиплати йому заробітної плати своєчасно та в повному обсязі; стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в розмірі 2 444 грн. 59 коп., виходячи із розміру заробітної плати - 1 тис. грн. за місяць; вихідну допомогу в розмірі 2 518 грн. 65 коп. у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про працю; компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 300 грн. 30 коп.; доплату за час непрацездатності в розмірі 608 грн. 10 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 244 грн. 08 коп.; транспортні витрати в розмірі 56 грн. 47 коп.; витрати на лікування в розмірі 938 грн. 88 коп.; витрати на правову допомогу в розмірі 1 480 грн.; 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази відповідача від 27 лютого 2006 року № 5 і від 6 березня 2006 року № 6 про звільнення позивача з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Змінено дату та формулювання причин звільнення позивача на "ОСОБА_1 інженера по проектно-кошторисній роботі, звільнити з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 20 лютого 2006 року". Зобов'язано відповідача за свій рахунок видати позивачу дублікат трудової книжки зі зміненими назвою його професії, датою та формулюванням причин звільнення з роботи. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 012 грн. 71 коп., 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, витрати на правову допомогу в розмірі 100 грн. і судові витрати в розмірі 57 грн. 50 коп., а всього 6 170 грн. 21 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про часткове скасування і зміну судових рішень.

В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Лабіринт Полюс" посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень в частині стягнення моральної шкоди і передачу справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Матеріали справи та доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_1та товариства з обмеженою відповідальністю "Лабіринт Полюс" відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.