Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Ужгородської міської ради про припинення права на частку в спільному майні та виселення,

У вересні 2005 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ будинку та усунення перешкод у користуванні ним, посилаючись на те, що вона є опікуном ОСОБА_2, яка успадкувала після свого батька ОСОБА_4 35/100 частин будинку АДРЕСА_1, однак користуватися спадковим майном не може, так як відповідачка, яка є власником 35/100 частин цього будинку, чинить перешкоди в цьому, не надає їм доступу до будинку, й вони не можуть добровільно дійти згоди щодо його поділу.

Справа судами розглядалася неодноразово, судом до участі в справі як відповідача залучено Ужгородську міську раду.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 змінила позовні вимоги і просила припинити право ОСОБА_3 та Ужгородської міської ради на частки в будинку АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3 із зазначеного будинку та визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок в цілому, посилаючись на те, що будинок неподільний, ОСОБА_3 є власником іншого житла – квартири в м. Ужгороді, а тому її право на частку в спільному майні може бути припинено без шкоди для її інтересів.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 29 липня 2009 року, позов задоволено частково, постановлено припинити право ОСОБА_3 на 35/100 частин будинку АДРЕСА_1, визнати право власності на зазначену частину будинку за ОСОБА_2, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію замість її частки у власності в розмірі 40 309 грн. 75 коп., виселити ОСОБА_3 із будинку АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення та зняти її з реєстраційного обліку місця проживання за адресою цього будинку; в задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить 35/100 частин будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3 – 35/100 частин цього будинку й Ужгородська міська рада є власником його 30/100 частин.

Також установлено, що будинок АДРЕСА_1, в якому проживає відповідачка, складається з жилого будинку літ. А загальною площею 34,1 кв.м., жилого будинку літ. Б загальною площею 23 кв.м., сараю, вбиральні та самочинно збудованих котельні й гаража, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 січня 2009 року жилий будинок літ. Б визнано аварійним і прийнято рішення про його знесення, за висновками судової будівельно-технічної експертизи від 21 травня 2008 року будинок неподільний. Задовольняючи позов у частині припинення права ОСОБА_3 на частку в спільному майні, суд виходив із того, що частки сторін у будинку не можуть бути виділені в натурі, спільне володіння і користування будинком неможливе, а відповідачка має також квартиру в м. Ужгороді.

Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилалася на те, що їх із ОСОБА_2 частки в спільному майні є рівними, однак вона перебувала з ОСОБА_4 у шлюбі й близько 10 років проживає в спірному будинку, зазначений будинок є її постійним місцем проживання, саме вона тривалий час несе витрати по утриманню й збереженню спільного майна, а іншого житла вона не має, так як квартира АДРЕСА_2 належить їй на праві спільної власності з дочкою ОСОБА_5, зазначена квартира є однокімнатною й у ній проживає сім’я дочки в складі чотирьох осіб, тому припинення права на частку в будинку завдасть істотної шкоди її інтересам, крім того, вона не чинить позивачці перешкод у користуванні майном.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України таких доводів відповідачки належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та не звернув уваги на їх особливість – припинення права особи на частку жилого приміщення, й не встановив та не зазначив у рішенні чи забезпечена відповідачка в достатньому обсязі іншим, крім спірного будинку, житлом, а тому належним чином не вмотивував свого висновку про те, що припинення права ОСОБА_3 на частку в будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Крім того, установивши, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 січня 2009 року жилий будинок АДРЕСА_1 визнано аварійним, суд не звернув уваги на те, що цим рішенням власників будинку зобов’язано його знести, а КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" - внести необхідні зміни в технічну документацію, а відтак не визначився із конкретним об’єктом, право власності на частку якого просить припинити позивачка, та з розміром і вартістю такої частки ОСОБА_3

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 29 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.