6-3479св09 Про визнання договору дарування недійсним та про визнання права власності на нежитлові приміщення - 29.04.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом компанії з обмеженою відповідальністю Кантареллі Лімітед до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Костенко Світлана Анатоліївна, про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на нежитлові приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до компанії з обмеженою відповідальністю Кантареллі Лімітед, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Костенко Світлана Анатоліївна, про визнання договору дарування дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2009 року,

У квітні 2008 року компанія з обмеженою відповідальністю Кантареллі Лімітед (далі - Кантареллі Лімітед) в особі представника Безкровного М.Г., а в липні 2008 року в особі представника Голубовського В.А. звернулася до суду із зазначеним вище позовом.

Позивач посилався на те, що Кантареллі Лімітед як компанія з обмеженою відповідальністю, що утворена та зареєстрована на території Республіки Кіпр, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31 травня 2002 року, укладеного з продавцем - закритим акціонерним товариством "Інститут Укроргверстатінпром", є власником нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 451,9 кв.м, розташованих по вул. Червоношкільній набережній, 16 у м. Харкові. Проте в березні 2008 року позивачу стало відомо, що 8 вересня 2004 року вказані нежитлові приміщення від імені Кантареллі Лімітед на підставі довіреності на ім'я ОСОБА_2 подаровані ним ОСОБА_1, яка, у свою чергу, 29 квітня 2005 року передала приміщення за договором оренди ХГРУ ЗАТ КБ "ПриватБанк", яким приміщення й використовується. Вважав що ОСОБА_2 не мав повноважень на відчуження належних позивачу на праві власності нежитлових приміщень, тому що видана йому довіреність від 24 квітня 2002 року не передбачала такого права.

З урахуванням наведеного позивач Кантареллі Лімітед із посиланням на положення ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України просив визнати договір дарування від 8 вересня 2004 року недійсним та визнати за ним право власності на спірні нежитлові приміщення.

Не визнавши позов, у жовтні 2008 року ОСОБА_1 пред'явила до суду зустрічний позов про визнання договору дарування від 8 вересня 2004 року дійсним, посилаючись на те, що ОСОБА_2 діяв від імені Кантареллі Лімітед на підставі довіреності від 24 квітня 2002 року, яка надавала йому право відчужувати, у тому числі й дарувати, належні компанії нежитлові приміщення. Оскільки дійсність указаного договору оспорюється та її право власності не визначається, просила про задоволення зустрічного позову.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2008 року позовні вимоги об'єднані в одне провадження.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 7 листопада 2008 року у задоволенні позовів Кантареллі Лімітед та ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов Кантареллі Лімітед задоволено. Визнано договір дарування від 8 вересня 2004 року, укладений між Кантареллі Лімітед в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1, недійсним. Визнано право власності за Компанією з обмеженою відповідальністю Кантареллі Лімітед на нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 451,9 кв.м, розташованих по вул. Червоношкільній набережній, 16 у м. Харкові. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 діяв від імені Кантареллі Лімітед на підставі належним чином виданих довіреностей від 24 квітня 2002 року, від 31 серпня 2004 року та рішення акціонерної компанії Кантареллі Лімітед від 31 серпня 2004 року, які надавали йому право укласти 8 вересня 2004 року договір дарування з ОСОБА_1 Також суд вважав, що позивачі пропустили строк позовної давності на звернення до суду.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов Кантареллі Лімітед, виходив із того, що строк позовної давності для звернення до суду Кантареллі Лімітед не пропущений, тому що про порушене право компанії стало відомо в березні 2008 року від нового регіонального представника компанії в Україні. Оскільки попередній представник компанії ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 спірні нежитлові приміщення, не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності, тому що наявна довіреність від 24 квітня 2002 року не давала йому такого права, суд визнав договір дарування недійсним. При цьому суд зазначив, що довіреність від 31 серпня 2004 року та рішення компанії від 31 серпня 2004 року про дарування нежитлових приміщень ОСОБА_1 видані від імені іншої юридичної особи - акціонерної компанії Кантареллі Лімітед, яка не була власником майна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають і до наведених висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Судами правильно встановлено, що Кантареллі Лімітед як компанія з обмеженою відповідальністю, що утворена та зареєстрована на території Республіки Кіпр, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31 травня 2002 року була власником нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 451,9 кв.м, розташованих по вул. Червоношкільній набережній, 16 у м. Харкові. 8 вересня 2004 року вказані нежитлові приміщення від імені Кантареллі Лімітед на підставі довіреності на ім'я ОСОБА_2 подаровані ОСОБА_1

Апеляційний суд, визнаючи договір дарування недійсним, виходив із того, що представник кампанії ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладання такого договору (ч. 2 ст. 203 ЦК України). При цьому суд виходив із того, що в довіреності, виданій ОСОБА_2 24 лютого 2002 року Кантареллі Лімітед, відсутні повноваження на відчуження нерухомого майна, а є інші повноваження.

Проте в договорі дарування зазначено, що ОСОБА_2 діє від імені Кантареллі Лімітед на підставі довіреності, проте не зазначено дати видачі самої довіреності (а.с. 59). Крім того, суд не врахував, що згідно з наданим суду нотаріусом пакетом документів, на підставі яких посвідчено договір дарування, такої довіреності немає. Наряду з іншими документами нотаріус посилалася на довіреність від 31 серпня 2004 року та рішення Кантареллі Лімітед від 31 серпня 2004 року про дарування ОСОБА_2 спірного нерухомого майна ОСОБА_1, які були підставою для посвідчення нею договору дарування (а.с. 90- 113).

Щодо зазначених документів апеляційний суд дійшов висновку, що вони видані від імені іншої юридичної особи - акціонерної компанії Кантареллі Лімітед, а не від компанії з обмеженою відповідальністю Кантареллі Лімітед.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права суд апеляційної інстанції належним чином доводів позивача та заперечень відповідача не перевірив, наданим доказам належної оцінки не дав.

Так, суду надані документи, у тому числі від Кантареллі Лімітед, про те, що у Республіці Кіпр акціонерна компанія Кантареллі Лімітед не зареєстрована, за законодавством цієї республіки поняття "акціонерна компанія" відсутнє, двох компаній з однаковими назвами бути не може (а.с. 448, 451, 452).

Формально пославшись на те, що довіреність та рішення компанії від 31 серпня 2004 року про надання повноважень ОСОБА_2 на відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 видані не від імені Кантареллі Лімітед, суд зазначеним вище документам оцінки на дав; не звернув уваги на те, що рішення підписано директором і скріплено печаткою компанії Екоплюс Консалтенси ЛТД, яка була власником 100 % акцій саме Кантареллі Лімітед. Зазначена довіреність підписана директором Кантареллі Лімітед Оленою Андреу, яка також підписала й довіреність від 24 квітня 2002 року, щодо якої в позивача сумніву не має. Суд не перевірив, чи приймалось компанією Екоплюс Консалтенси ЛТД рішення про відчуження нерухомого майна в спосіб, який було вчинено представником компанії ОСОБА_2, а також не з'ясував причини відмінностей у реєстраційних номерах компаній і чи перевіряла нотаріус згідно з п. 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій цивільну правоздатність і дієздатність юридичної особи, чи ознайомлювалась з її установчими документами.

Не може залишатись усилі й рішення суду першої інстанції, оскільки в порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд, правильно посилаючись на те, що згідно зі ст. 720 ЦК України доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено імені обдарованого, є нікчемним і відмовляючи в позові Кантареллі Лімітед, фактично виходив із того, що договір дарування укладено представником компанії ОСОБА_2 на підставі довіреності від 24 квітня 2002 року, проте в ньому не вказано ім'я обдарованого. Крім того, судом було встановлено, що нотаріус посвідчила договір дарування на підставі довіреності від 31 серпня 2004 року. Дійшовши висновку, що зазначення на довіреності та рішенні від 31 серпня 2004 року дані про те, що вони видані акціонерною компанією Кантареллі Лімітед, є помилкою, оскільки фактично малось на увазі, що вони видані компанією з обмеженою відповідальність Кантареллі Лімітед, суд своїх висновків належним чином не обґрунтував та на відповідних доказів не навів.

Відповідно до вимог частин 3 і 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови в позові лише в разі, якщо про її застосування заявлено стороною у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 заявляли суду про застосування позовної давності. У зв'язку із цим у суду першої інстанцій не було правових підстав для відмови в позові через сплив позовної давності.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого необхідно усунути зазначене вище та ухвалити рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 7 листопада 2008 року, рішення апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.