Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Подільської районної у м. Києві ради, відділу приватизації комунального майна Подільського району м. Києва, товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Талісман", треті особи: ОСОБА_4, акціонерний банк "Автозазбанк", про визнання недійсними рішення районної ради щодо приватизації та договору купівлі-продажу нежилих приміщень за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2008 року,

У березні 2008 року прокурор звернувся до суду з указаними позовом, в якому посилався на те, що IX сесією Подільської районної у м. Києві ради 1 березня 2007 року прийнято рішення № 134 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва, що підлягають приватизації та надання дозволу", в якому п. 74 додатку № 1 надано дозвіл на продаж нежилого приміщення літ. "А" по АДРЕСА_1 орендарю ТОВ "Компанія "Талісман". На виконання цього рішення відділом приватизації комунального майна Подільського району м. Києва 6 вересня 2007 року укладено договір купівлі-продажу вказаних нежилих приміщень літ. "А" площею 145,70 кв.м із зазначеним товариством.

Вважаючи, що вказані рішення районної ради та договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень порушують вимоги ст. ст. 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки є допоміжними приміщеннями, приватизовані та відчужені без згоди співвласників будинку по АДРЕСА_1, у тому числі й тих, в інтересах яких пред'явлено позов, прокурор просив визнати їх недійсними.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 липня 2008 року позов прокурора задоволено. Визнано недійсними: п. 74 додатку № 1 рішення IX сесії Подільської районної у м. Києві ради від 1 березня 2007 року № 134 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва, що підлягають приватизації та надання дозволу"; договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 42 літ. "А" площею 145,70 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1, укладений 6 вересня 2007 року між відділом приватизації комунального майна Подільського району м. Києва та ТОВ "Компанія "Талісман".

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні приміщення, що приватизовані та продані ТОВ "Компанія "Талісман", є допоміжними приміщеннями, призначеними для експлуатації будинку, в якому мешкають позивачі - співвласники будинку і не належать до комунальної власності, тому без їхньої згоди не могли бути продані.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду й відмовляючи в позові, виходив із того, що спірні приміщення не є допоміжними, а є нежилими приміщеннями, що знаходились у комунальній власності територіальної громади Подільського району м. Києва та могли бути об'єктом цивільно-правових відносин.

Проте до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що позивачі, в інтересах яких прокурором заявлено позов, приватизували квартири у будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1).

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із того, що ТОВ "Компанія "Талісман" продано не допоміжні приміщення будинку, а нежитлові приміщення - підвал будинку.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У порушення зазначених норм процесуального права суд належним чином не перевірив доводів позивачів про те, що спірне приміщення - підвал є допоміжним приміщенням будинку. На підтвердження цього суду надані експлікація поверхового плану будинку, довідка ЖЕК-702 від 28 лютого 2008 року, довідка Держенергонагляду України від 13 лютого 2008 року, з яких убачається, що в приміщенні підвалу розміщені труби центрального опалення, холодного водопостачання та водовідведення, елеваторний вузол центрального опалення, рамка управління та елекрощитова. Апеляційний суд у порушення вимог ст. 212 ЦПК України оцінки таким документам не дав, обмежившись посиланням лише на те, що відділ приватизації комунального майна Подільського району м. Києва правомірно продав спірні приміщення ТОВ "Компанія "Талісман" на підставі чинного й неоспореного свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення.

Разом з тим для правильного вирішення спору суд повинен був з'ясувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими відповідачем документами, але й виходити з того, чи є це приміщення допоміжним; в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Від вирішення зазначених питань залежить те, чи є спірне приміщення спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.