Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 5 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 28 серпня 2008 року,

У травні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, приватного підприємства "Агентство нерухомості "Олеко" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди й з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2005 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 21 лютого 2005 року про відмову в задоволенні зазначених позовів скасовано в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_2 з направленням справи на новий розгляд. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

При перегляді справи в касаційному порядку 24 січня 2008 року ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

При новому розгляді справи ОСОБА_1 у березні 2008 року уточнив позовні вимоги до ОСОБА_2, посилаючись на те, що на товарній біржі за біржовим контрактом від 9 жовтня 1997 року придбав у ОСОБА_5, від імені якої діяли її дочка, ОСОБА_4, та ОСОБА_3, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, оформив право власності та мешкав у квартирі. Проте 20 грудня 1999 року відповідачка ОСОБА_2, дружина внука ОСОБА_5, самовільно вселилась до спірної квартири та заволоділа його речами на суму 6 566 грн., які там знаходились. 16 серпня 2002 року судом ухвалено рішення про визнання приватизації квартири та біржового контракту недійсними, сторони повернуто до попереднього стану. Оскільки рішення суду не виконане, гроші за квартиру йому не повернуті, просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2, якій повернута квартира, її вартість з урахуванням індексу інфляції в сумі 35 058 грн. 98 коп., а також вартість захопленого та пошкодженого його майна з урахуванням індексу інфляції в сумі 18 634 грн. 60 коп. Крім того, неправомірними діями відповідачки йому завдано моральної шкоди, тому просив стягнути на його користь 23 809 грн. та відшкодувати понесені судові витрати.

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 5 червня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 28 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні моральної шкоди скасовано, позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка, хоча й самовільно вселилась до квартири, проте захищала свої житлові права, які пізніше підтверджені рішенням суду, яким сторони повернуто до попереднього стану, тому й нічого не повинна ОСОБА_1 відшкодовувати. Вона не перешкоджає позивачу забрати його речі, але він відмовляється, посилаючись на їх пошкодження і вимагає відшкодувати вартість речей.

Апеляційний суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, виходив із того, що своїми самовільними діями щодо вселення до квартири, яка належала на той час на праві власності ОСОБА_1, йому завдано моральної шкоди. Щодо відмови в позові про відшкодування шкоди за захоплені речі, суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду.

Проте таких висновків суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути все одержане за угодою, а при неможливості повернути в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Таким чином у разі неможливості повернення квартири ОСОБА_1, що має місце при таких правовідносинах, оскільки винна сторона угоди - ОСОБА_5 померла, Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) (з відповідними змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив судам, що по пред'явленим у таких випадках позовах до спадкоємців останні відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна при умові додержання вимог про пред'явлення претензії.

Рішенням суду від 16 серпня 2002 року біржовий контракт, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, визнано недійсним, зазначено, що сторони повернуто до попереднього стану. Проте в рішенні не зазначено, з кого стягнуті кошти, сплачені ОСОБА_1 продавцю, тому що ОСОБА_5, яка винна в укладенні угоди з порушенням вимог закону, 4 липня 2000 року померла.

Так як винний учасник угоди - ОСОБА_5 померла, то відповідати перед ОСОБА_1 за повернення вартості квартири можуть лише спадкоємці. На підставі ст. ст. 1281, 1282 ЦК України відповідальність у такому разі настає у спадкоємця за борги спадкодавця, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Районний суд у своєму рішенні зазначив, що заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 ніхто не подавав, спадкова справа не заводилась. Разом з тим відповідні докази у справі відсутні, довідки, на яку посилався суд, у справі немає. Суд не з'ясував, хто після смерті ОСОБА_5 прийняв спадщину у відповідності до вимог ЦК України (435-15) та в якому обсязі.

Апеляційний суд зазначеним висновкам суду першої інстанції взагалі оцінки не дав, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині, у порушення ч. 2 ст. 315 ЦПК України мотивів не навів.

Крім того, відмовляючи в позові про стягнення вартості захопленого, на думку позивача, Кудіновою О.В. майна ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилався лише на те, що відповідачка не перешкоджає позивачу забрати свої речі. Проте суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 просив стягнути вартість майна, оскільки зазначав, що частина майна пошкоджена, а частина майна відсутня.

Таким чином у порушення вимог ч. 1 ст. 11, ст. 214 ЦПК України зазначених обставин суди не встановили і вийшли за межі заявлених позивачем вимог.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, а апеляційний суд - стягуючи таку шкоду, не визначились, які правовідносини виникли між сторонами у справі та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права суд як першої, так і апеляційної інстанцій належним чином доводи позивача та заперечення відповідача не перевірили, наданим доказам належної оцінки не дали.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого необхідно усунути зазначене вище та ухвалити рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 5 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 28 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.