Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Шахтарськантрацит" про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2008 року,

У листопаді 2007 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він перебував у трудових відносинах із Державним підприємством (далі - ДП) "Шахтарськантрацит", працював на шахті "Шахтарська-Глибока", де 4 лютого 1999 року отримав виробничу травму. Висновком МСЕК від 14 липня 2004 року йому встановлено 30 % втрати професійної працездатності та визнано інвалідом ІІІ групи безстроково.

Оскільки у зв'язку з ушкодженням здоров'я йому спричинено й моральні страждання, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 92000 грн. компенсації моральної шкоди.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2008 року, в позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; а також яка саме правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що даний спір є трудовим, а позивач без поважних причин пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 отримав виробничу травму 5 лютого 1999 року, вперше визнаний інвалідом ІІІ групи із встановленням 30 % втрати професійної працездатності висновком МСЕК від 20 грудня 2000 року, а до суду звернувся з порушенням вимог ст. 233 КЗпП України через сім років без поважних причин.

На час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалася п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) .

До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак, до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) ).

З набранням чинності ЦК України (435-15) 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).

Таким чином місцевий суд при вирішенні справи в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не повністю визначився з характером спірних правовідносин; не врахував, що, хоча ОСОБА_1 і перебував з ДП "Шахтарськантрацит" у трудових відносинах, спір між ними виник з приводу заподіяння позивачеві моральної (немайнової) шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, та дійшов помилкового висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин правил ст. 233 КЗпП України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги позивача.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.