Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проперті-Інвест" до ОСОБА_1, Львівського швейного підприємства "Силует" УТОГ, Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області про усунення перешкод у користуванні майном, надання іншого житла та скасування реєстрації місця проживання, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 листопада 2007 року,

У лютому 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Проперті-Інвест" звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що він на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2006 року є власником гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, який знаходиться в аварійному стані та потребує капітального ремонту.

Оскільки мешканець гуртожитку ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями не допускає його в будівлю та перешкоджає проведенню ремонту, позивач просив суд усунути порушення його права власності та виселити відповідачку з гуртожитку без надання іншого житла.

В подальшому позивач уточнив свої вимоги та вказав, що ОСОБА_1 вселилася в гуртожиток з дозволу його колишнього власника - Львівського швейного підприємства (далі - ЛШП) "Силует" УТОГ, з яким перебуває в трудових відносинах по теперішній час. Оскільки ЛШП "Силует" УТОГ на час відчуження гуртожитку мав забезпечити своїх працівників іншим житлом, позивач просив суд зобов'язати останнього надати відповідачці житлову площу в іншому гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_2, та скасувати реєстрацію її місця проживання в займаному гуртожитку.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 листопада 2007 року, позов задоволено: переселено ОСОБА_1 з неповнолітніми членами її сім'ї з гуртожитку по АДРЕСА_1 у гуртожиток по АДРЕСА_2 з наданням окремої кімнати, скасовано їх реєстрацію в займаному помешканні, зобов'язано ЛШП "Силует" УТОГ надати ОСОБА_1 та членам її сім'ї житлову площу, яка відповідає санітарним і технічним вимогам, в гуртожитку по АДРЕСА_2.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що гуртожиток, в якому мешкає ОСОБА_1, є непридатним для проживання та загрожує обвалом; колишнім власником вирішувалося питання про переселення її сім'ї, а тому відповідачка разом з членами сім'ї підлягає переселенню зі спірного гуртожитку в інший, помешкання в якому зобов'язано надати їй ЛШП "Силует" УТОГ, з підстав, передбачених ст. 391 ЦК України та ч. 5 ст. 132 ЖК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 більше 10 років перебувала з ЛШП "Силует" УТОГ у трудових відносинах і мешкала в гуртожитку цього підприємства, розташованого по АДРЕСА_1; наказом ЛШП "Силует" УТОГ від 13 липня 1999 року, в зв'язку з аварійним станом цього гуртожитку, було вирішено питання про переселення його мешканців, в тому числі й позивачки, до гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2, проте відселення у встановлений цим наказом строк не відбулося; в подальшому право власності на спірний гуртожиток 23 жовтня 2006 року за договором купівлі-продажу було набуте ТОВ "Проперті-Інвест"; будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 заходиться в аварійному стані та непридатна для проживання.

Проте встановленні місцевим судом факти не давали підстав для задоволення заявлених вимог.

Так, згідно з вимогами ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ТОВ "Проперті-Інвест" звернулося до суду з позовом про захист порушеного, на його думку, права цивільного (права власника будівлі гуртожитку) з вимогою усунути йому перешкоди у користуванні його власністю з підстав, передбачених нормами ЦК України (435-15) та Закону України "Про власність" (697-12) .

Не звернувши уваги на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України, не уточнивши позовних вимог і вийшовши за їх межі, фактично вирішив спір з інших правових підстав, ніж заявлені в позові, та вирішив питання про переселення відповідачки зі спірного гуртожитку в інший з підстав, передбачених ч. 5 ст. 132 ЖК України. Поклавши обов'язок вчинити ці дії на співвідповідача ЛШП "Силует" УТОГ, місцевий суд не вказав, в зв'язку з якими правовідносинами у останнього виник такий обов'язок.

Крім того, місцевий суд не звернув уваги на те, що представник ЛШП "Силует" УТОГ за довіреністю ОСОБА_2 (а.с. 59), який визнав позов, був одночасно представником ТОВ "Проперті-Інвест", від імені якого звернувся до суду з даним позовом (а.с. 3-4, 13).

Таким чином місцевий суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і правовими нормами, що підлягали застосуванню, не вирішив питання чи має відповідачка, в зв'язку зі зміною власника гуртожитку, речове право на займане помешкання та чи може вона бути виселена з нього без надання саме позивачем іншого житла.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 листопада 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.