Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з указаним позовом.

Зазначали, що є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1. У 2003 році вони домовились продати належний їм будинок відповідачці ОСОБА_4 за 2 500 доларів США за умови, що 5 листопада 2003 року вона сплатить їм 1 000 доларів США, а 1500 доларів - до 5 листопада 2005 року, після чого угоду буде посвідчено нотаріально. Також позивачі погодились на проживання сім'ї відповідачки в будинку до належного оформлення договору.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не провела остаточний розрахунок за будинок - не сплатила 1 500 доларів США, а також не бажає його звільнити, просили виселити відповідачку з сім'єю зі спірного будинку.

У якості співвідповідачів за цим позовом до участі у справі судом залучені чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_5, її дочка - ОСОБА_6, та зять - ОСОБА_7, які також проживають у спірному жилому будинку.

У лютому 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаного вище будинку, визнати за ним право власності на спірний жилий будинок та стягнути з нього на користь кожного з відповідачів по 2 500 грн.

Зазначав, що 5 листопада 2003 року він уклав договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 з його співвласниками: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Сторони домовились, що ціна, за якою продається будинок, складає 2 500 доларів США, з яких 1 000 доларів США сплачено при укладенні договору, а решта - до жовтня 2005 року. Однак у подальшому продавці відмовились від нотаріального оформлення угоди, хоча позивач готовий був остаточно розрахуватися за будинок.

У 2004 році померла співвласниця спірного будинку ОСОБА_3, а її спадкоємець ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину лише 15 травня 2007 року, після чого співвласники будинку знову відмовились від нотаріального посвідчення угоди, пропонуючи сплатити за будинок уже 4 500 доларів США.

Посилаючись на те, що при укладенні договору купівлі-продажу між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, ОСОБА_5 просив суд його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2008 року в позові ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. Визнано дійсним договір купівлі-продажу жилого будинкуАДРЕСА_1, укладений між

ОСОБА_5, ОСОБА_4, з одного боку, та ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3(який успадкував 1/3 частину від ОСОБА_8), з другого боку. Указаний договір визнано чинним з 15 травня 2007 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3 по 2 700 грн. кожному, що в загальній сумі складає 8 100 грн. та є еквівалентом 1 500 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2008 року рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2008 року змінено в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, викладено резолютивну частину рішення щодо зазначених вимог у наступній редакції. Визнано дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку, укладений 5 листопада 2003 року, за яким

ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3. продали, а ОСОБА_5 купив жилий будинок АДРЕСА_1 з надвірними спорудами за суму, еквівалентну 2 500 доларів США. У решті - рішення залишено без змін.

ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від

10 листопада 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу будинку: об'єкта продажу, ціни, порядку розрахунків та передачі будинку - і з того, що сторонами умови договору були частково виконані: покупцем передано продавцям частину обумовленої вартості будинку, власниками будинку надано дозвіл на вселення ОСОБА_3, який з листопада 2003 року разом із родиною користується спірним жилим будинком, однак власники будинку відмовляються від нотаріального посвідчення угоди.

Апеляційний суд із рішенням суду першої інстанції погодився, указавши лише на те, що суд першої інстанції помилково посилався на

ст. 220 Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України (435-15) ), тоді як спірні правовідносини регулюються положеннями ч. 2 ст. 47, ст. 153 глави 20 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, чинного на час їх виникнення, що на правильність висновків суду не вплинуло.

Крім того, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині покупця спірного жилого будинку: замість указаних покупцями: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - визначив як покупця тільки ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_4 вимог щодо визнання договору купівлі-продажу дійсним не заявляла, та в частині продавців: замінив зазначеного в рішенні суду першої інстанції ОСОБА_3, який набув права власності на 1/3 частину спірного будинку в порядку спадкування після смерті

ОСОБА_8, на спадкодавця ОСОБА_8, оскільки саме за її участю було укладено 5 листопада 2003 року угоду, щодо якої виник спір.

Однак з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

З матеріалів справи вбачається, що в 2003 році ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3., співвласники жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 6 квітня 1995 року, домовились продати належний їм будинок відповідачці ОСОБА_4 за 2 500 доларів США за умови, що до 5 листопада 2003 року вона сплатить їм 1 000 доларів США, а 1 500 доларів - до 5 листопада 2005 року, після чого угоду буде посвідчено нотаріально.

Згідно з розпискою ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_8 від 5 листопада 2003 року, даною ОСОБА_3, вони отримали в рахунок оплати за будинок 1 000 доларів США (а.с. 48).

Цього ж дня ОСОБА_1, ОСОБА_2. та ОСОБА_3. отримали розписку про намір купити будинок, в якій були відображені наведені вище умови купівлі будинку АДРЕСА_1, зі змісту якої не вбачається, ким саме вона підписана: ОСОБА_4 чи ОСОБА_5

Відповідно до вимог ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради.

Виходячи з норм указаної статті розписку про намір купити будинок не можна вважати укладеним договором купівлі-продажу, щодо якого досягнуто всіх істотних умов.

Зобов'язання сплатити 1 500 доларів США в рахунок оплати за будинок на день звернення до суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не виконано.

Договір купівлі-продажу в установленому законом порядку між сторонами не укладався

Судами в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України неповно з'ясовані обставини справи; не визначено, які правовідносини випливають з установлених обставин; не дана належна правова оцінка зібраним у справі доказам.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим судові рішення відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.