Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Краматорської міської ради про визнання права власності на самочинно побудовані споруди за касаційною скаргою виконавчого комітету Краматорської міської ради на рішення Краматорського міського суду від 6 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2007 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Краматорської міської ради про визнання права власності на самочинно побудовані споруди.

Зазначала, що їй на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1, у зв'язку з побутовими потребами вона самочинно побудувала біля зазначеного будинку гараж "Б", сіни "а2" та тамбур "а3", на які й просила визнати за нею право власності.

Рішенням Краматорського міського суду від 6 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2007 року, позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудовані споруди: гараж "Б", сіни "а2" та тамбур "а3", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

У поданій касаційній скарзі виконавчий комітет Краматорської міської ради просить зазначені рішення суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, суд першої інстанції, із чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачці для забудови земельної ділянки надавався відповідний дозвіл і є свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1, сіни та тамбур прибудовані до зазначеного будинку, а гараж знаходиться на цій же земельній ділянці.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Заперечуючи проти позову, виконавчий комітет Краматорської міської ради посилався на те, що земельна ділянка, на якій самочинно збудоване нерухоме майно, у встановленому законом порядку позивачці не надавалася й знаходиться в розпорядженні Краматорської міської ради, що підтверджується довідкою Краматорського міського управління земельних ресурсів № 04-0805 від 22 серпня 2008 року; акт на право власності, акт на право постійного користування або договір оренди на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1, ОСОБА_1 не одержувала.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 201- 213 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, доводів відповідача належним чином не перевірив, не встановив та не зазначив у рішенні, кому належить спірна земельна ділянка, і відповідно до цього не вирішив питання про залучення до участі у справі Краматорської міської ради.

Висновки суду, що земельна ділянка по вулиці Оборонній, 18 у місті Краматорську передана позивачці в приватну власність, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підтверджені належними доказами.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

У зв'язку із цим норми ч. 3 ст. 376 ЦК України можуть бути підставою для задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості лише тоді, коли при відсутності права на забудову земельної ділянки на момент подання позову позивачем було здійснено самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.

Проте ці вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на самовільно збудований гараж, суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст. ст. 186, 381 ЦК України він є приналежністю головної речі (будинку), та не з'ясував, чи є положення ч. 5 ст. 376 ЦК України підставою для визнання окремого права власності на нього, в який спосіб і ким повинно здійснюватися узаконення таких об'єктів нерухомості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Проте суд належним чином не перевірив, чи було порушене ОСОБА_1 в суді питання предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.

На зазначені порушення вимог закону не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.

За таких обставин постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Краматорської міської ради задовольнити.

Рішення Краматорського міського суду від 6 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.