6-15298св09 Про визнання права власності на частку в спільному майні та визнання спадкоємцем - 10.02.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку в спільному майні, визнання спадкоємцем, визнання договору міни частково недійсним, визнання заповіту дійсним, визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні майном, припинення права власності в спільному майні за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2009 року,

У січні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому остаточно просила суд визнати недійсним п. 4 договору міни однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1, укладеного 17 грудня 2003 року між ОСОБА_6, з одного боку, та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, з другого боку, зареєстрованого Сьомою Луганською державною нотаріальною конторою; визнати договір таким, що відбувся з грошовою доплатою з боку

ОСОБА_3, з якою ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі; визнати квартиру АДРЕСА_2 та грошові заощадження на рахунку НОМЕР_1 у філії

№ 7511/077 відкритого акціонерного банку "Державний ощадний банк України" (далі – ВАТ "Державний ощадний банк України"), відкритому на ім’я ОСОБА_6, спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину сумісного майна – квартири АДРЕСА_2; визнати дійсним заповіт, складений ОСОБА_6 2 березня 2005 року; визнати її спадкоємцем після померлого чоловіка; визнати за нею право власності на 4/6 частини спірної квартири та на 4/6 частини зазначених вище грошових заощаджень у порядку спадкування після смерті чоловіка.

У травні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просила суд визнати за нею право власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_3 в

м. Щастя Луганської області, 5/6 частин грошових вкладів на рахунку

НОМЕР_1 у філії № 7511/077 ВАТ "Державний ощадний банк України", відкритому на ім’я ОСОБА_6, та на 5/6 частин іншого рухомого майна, яке входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 грудня

2008 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за нею право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/6 частину грошових вкладів на рахунку НОМЕР_1 у філії № 7511/077 ВАТ "Державний ощадний банк України", відкритому на ім’я ОСОБА_6, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У решті позову відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за нею право власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_2 та на 5/6 частин грошових вкладів на рахунку НОМЕР_1 у філії № 7511/077 ВАТ "Державний ощадний банк України", відкритому на ім’я ОСОБА_6, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 квітня

2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 грудня 2008 року змінено. Визнано недійсним п. 4 договору міни однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та двокімнатної квартири АДРЕСА_1, укладеного 17 грудня 2003 року між ОСОБА_6, з одного боку, та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, з другого боку, зареєстрованого Сьомою Луганською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 874, і визнано договір таким, що відбувся, з грошовою доплатою з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_3, з якою перебував у зареєстрованому шлюбі. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_3 Визнано ОСОБА_3 спадкоємцем за законом після смерті

ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину сумісного майна – квартири АДРЕСА_2 та на 1/12 частину зазначеної квартири в порядку спадкування після смерті чоловіка – ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а всього на 7/12 частин спірної квартири. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 5/12 частин квартири АДРЕСА_2. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду

м. Луганська від 9 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а її зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, підтверджується матеріалами справи, а саме копією договору міни, посвідченого 17 грудня 2003 року Сьомою Луганською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 874, що 17 грудня 2003 року ОСОБА_6 обміняв належну йому однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, придбану до укладення 9 жовтня 2003 року шлюбу із

ОСОБА_3, на належну ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Згідно з п. 4 указаного договору обмін відбувся без доплати.

До матеріалів справи також долучено дві розписки, видані

ОСОБА_7, про те, що вона в порядку доплати за договором обміну отримала (в одній розписці) від ОСОБА_6, (в іншій розписці) від

ОСОБА_3 480 доларів США. Розписки мають просту письмову форму, ніким не посвідчені.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить двокімнатна квартира АДРЕСА_2, грошові заощадження на рахунку НОМЕР_1 у філії № 7511/077 ВАТ "Державний ощадний банк України" та рухоме майно.

У матеріалах справи знаходиться копія заповіту ОСОБА_6 від

6 серпня 1998 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Передєльської селищної ради Станично-Луганського району Луганської області, відповідно до якого все своє майно ОСОБА_6 заповідає сину, ОСОБА_5, та дочці, ОСОБА_4, а також копія ніким не посвідченого заповіту ОСОБА_6 від 2 березня 2005 року.

ОСОБА_5 відмовився від своєї частки в спадщині після смерті батька, ОСОБА_6, на користь сестри – ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Згідно із ч. 1 ст. 1241 ЦК України непрацездатна вдова спадкує, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала їй у разі спадкування за законом.

Відповідно до вимог ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в

ст. ст. 1251- 1252 ЦК України.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, визнаючи за нею право власності на 1/6 частину спірної квартири як за непрацездатною вдовою спадкодавця, та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, визнаючи за нею право власності на 5/6 частин цієї квартири, суд першої інстанції виходив із того, що в п. 4 договору міни однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, укладеного 17 грудня 2003 року між ОСОБА_6, з одного боку, та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, з другого боку, визначено, що обмін здійснено без доплати, при цьому критично оцінивши надані ОСОБА_6 до суду копії розписок ОСОБА_7, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 набув до укладення шлюбу із ОСОБА_3 Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що заповіт ОСОБА_6 від 2 березня 2005 року не відповідає вимогам чинного законодавства та не може бути взятий до уваги судом.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, визнаючи недійсним п. 4 договору міни, визнаючи квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, визнаючи за нею право власності на 7/12 частин спірної квартири та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, визнаючи за нею право власності на

5/12 частин цієї квартири, апеляційний суд виходив із пояснень свідка ОСОБА_7, яка в суді першої інстанції допитана не була, а в апеляційному суді пояснила, що договір міни відбувся з доплатою в розмірі 480 доларів США, які їй сплатила ОСОБА_3

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції в порушення вимог

ст. ст. 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову нормою, що підлягає застосуванню. Вирішуючи спір про визнання частково недійсним договору міни, укладеного 17 грудня 2003 року, судам слід було застосовувати норми чинного на час укладення договору ЦК України 1963 (1540-06) року, оскільки ЦК України (435-15) 2003 року набрав чинності лише з 1 січня 2004 року. Крім того, судами не з’ясовані деякі обставини, що мають значення для вирішення справи, зокрема, чому ОСОБА_3 передавала кошти в розмірі 480 доларів США як доплату під час укладення договору міни, тоді як стороною в указаному договорі є не лише ОСОБА_7, а й

ОСОБА_8, ОСОБА_9

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що як рішення суду першої інстанції, так і рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 грудня

2008 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку в спільному майні, визнання спадкоємцем, визнання договору міни частково недійсним, визнання заповіту дійсним, визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні майном, припинення права власності в спільному майні передати на новий розгляд до суду першої інстанції.