Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 третя особа - комунальне підприємство (далі - КП) "Сторожинецьке районне бюро технічної інвентаризації", про визнання дійсним договору купівлі - продажу, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на будинок,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з травня 2006 року він фактично користується будинком АДРЕСА_1 8 серпня 2006 року між позивачем та ОСОБА_2., узгодивши всі істотні умови, відбулась усна домовленість про продаж цього будинку. На підтвердження цього відповідачка надала позивачу розписку в якій вказала, що вона отримала від ОСОБА_1 10 100 грн. за проданий будинок. Нотаріально посвідчити договір купівлі - продажу будинку відповідачка ОСОБА_2. зобов'язувалась після визнання за нею права власності на нього у судовому порядку. Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2006 року за ОСОБА_2. визнано право власності на спадкове майно, яке складається з садибиАДРЕСА_1Проте, нотаріально посвідчити договір купівлі - продажу відповідачка відмовилась. Натомість вона 21 листопада 2006 року подарувала спірний будинок ОСОБА_4з наступною реєстрацією за ним права власності на нерухоме майно. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати дійсним договір купівлі - продажу від 8 серпня 2006 року, визнати недійсним договір дарування від 21 листопада 2006 року, скасувати державну реєстрацію права власності та визнати за ним право власності на будинок.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 11 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування садиби АДРЕСА_1 від 21 листопада 2006 року. Скасовано державну реєстрацію права власності на будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 здійснену на підставі договору дарування від 21 листопада 2006 року. Визнано дійсним договір купівлі - продажу садиби АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. Визнано за ОСОБА_1. право власності на садибу АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені рішення суду та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, незалежно від часу її прийняття. Оскільки ОСОБА_2. в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, то вона могла розпоряджатися нею та вчиняти відносно прийнятої нею спадщини будь - які угоди.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (стаття 328 ЦК України).

До підстав набуття права власності відносяться і підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування).

Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва спадкоємців у правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця).

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця, як зазначено у частині другій статті 1299 ЦК України, з моменту державної реєстрації цього майна.

Установлено, що 21 березня 2006 року ОСОБА_2. звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Подання ОСОБА_2. до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини свідчить про її право на спадкове майно, але не свідчить про прийняття нею на себе обов'язків, з ним пов'язаних.

На ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте, оскільки ОСОБА_2. не могла отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно у зв'язку з відсутністю правоустановлюючого документу на садибу, то вона, згідно статті 16 ЦК України, звернулася до суду за захистом своїх прав шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно.

ОСОБА_2., як спадкоємець за заповітом, який прийняв спадщину в установленому законом порядку, має право володіти та користуватися спадковим майном, однак, до визнання за нею права власності на спадкове майно на підставі рішення суду, вона може ним розпоряджатися лише у визначених законом випадках.

На момент укладення усного договору купівлі - продажу спірної садиби між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., за ОСОБА_2. не визнано право власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом. Рішення суду про визнання за ОСОБА_2. права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом прийнято 18 вересня 2006 року.

Судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що до визнання за ОСОБА_2. права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом, вона не мала правових підстав розпоряджатися цим спадковим майном, укладати будь - які договори, об'єктом яких було б це майно, у тому числі продавати чи брати кошти за майбутній його продаж.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.