Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про визнання неправомірними дій із зменшення обсягу пільг із користування електроенергією, поновлення порушених прав, визнання незаконною й списання заборгованості по платі за електроенергію за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 23 квітня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 8 липня 2008 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є пенсіонером органів МВС України та згідно із Законом України "Про міліцію" (565-12) має право на пільги з плати за житлово-комунальні послуги, у тому числі за користування електроенергією.

Відповідач у рахунок указаної пільги надавав йому та членам його сім'ї безоплатно 75 кВт.г та 30 кВт.г на місяць.

Проте в подальшому товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі - ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання") нарахувало йому заборгованість, пославшись на набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 1788 "Про внесення змін до підпункту "а" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879" (1788-2004-п) , якою зазначену постанову № 879 було доповнено нормою: пільги споживання електричної енергії на комунально-побутові потреби надаються в межах норм у сільській місцевості і селищах міського типу для громадян, яким відповідно до законодавства держава забезпечує безоплатне освітлення житла (квартири) розмірі 30 кВт. г на місяць (абз. 5 підп. "а" п. 1 указаної постанови № 879).

Вважаючи, що відповідач протиправно зменшив йому норми передбаченої законом пільги, позивач просив визнати його право та право членів його сім'ї на пільгову норму користування електроенергією, передбачену абз. 2 підп. "а" п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 (879-96-п) ; визнати неправомірними дії відповідача з нарахування заборгованості з плати за послуги з електропостачання; зобов'язати відповідача поновити йому зазначену пільгову норму користування електроенергією та скасувати цю заборгованість; зарахувати сплачені ним кошти в сумі 218 грн. 90 коп. як переплату за користування електроенергією й урахувати їх при розрахунку за використану електроенергію.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 23 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 8 липня 2008 року, позов задоволено, ухвалено визнати за ОСОБА_1 і членами його сім'ї право на пільгову норму користування електроенергією, передбачену абз. 2 підп. "а" п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 (879-96-п) ; визнати неправомірними дії ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" з нарахування заборгованості по оплаті за послуги з електропостачання; зобов'язати відповідача поновити позивачу зазначену пільгову норму користування електроенергією та скасувати зазначену заборгованість; зарахувати сплачені ОСОБА_1 кошти в сумі 218 грн. 90 коп. як переплату за користування електроенергією та врахувати їх при розрахунку за використану ним і його сім'єю електроенергію.

В обгрунтування касаційної скарги ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, застосував ст. 22 Закону України "Про міліцію" і рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року (v005p710-99) № 5рп/99, від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 9 липня 2007 року № 6-рп і виходив із того, що позивач не може бути позбавлений права на пільгу.

Проте повністю з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 5 ст. 22 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" працівники міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством.

За змістом ст. 24 указаного Закону фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції, у тому числі забезпечення безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, здійснюються за рахунок коштів республіканського і місцевих бюджетів, а також за рахунок коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян.

У постанові Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати" (879-96-п) з останніми змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 1788 (1788-2004-п) , чітко зазначено, що з метою упорядкування оплати житлово-комунальних послуг громадянами, які мають відповідні пільги, Кабінет Міністрів України встановив, що зазначені пільги споживання електричної енергії на комунально-побутові потреби надаються в межах норм:

- у сільських і міських населених пунктах (крім будинків, які обладнано електричними плитами і електроопалювальними установками) у розмірі 75 кВт. год на сім'ю з однієї-двох осіб на місяць, у тому числі, якщо обидва члени сім'ї мають право на знижку, і додатково 15 кВт. год на кожного іншого члена сім'ї, а також осіб, які не належать до членів сім'ї пільговика, але зареєстровані і проживають у зазначеному житловому приміщенні (будинку) і мають право на знижку плати, але не більш як 150 кВт. год на місяць (абз. 2 підп. "а" п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 879);

- у сільській місцевості і селищах міського типу для громадян, яким відповідно до законодавства держава забезпечує безоплатне освітлення житла (квартири) розмірі 30 кВт. год. на місяць" (абз. 5 підп. "а" п. 1 указаної постанови № 879).

Як установлено судами, ОСОБА_1 є пенсіонером органів МВС України.

Як убачається зі змісту позову, відповідач не заперечував право позивача на пільгу, передбачену ст. 22 Закону України "Про міліцію", а у зв'язку з внесенням змін до зазначеної постанови № 879 (879-96-п) визнавав право ОСОБА_1 на пільгу за нормами, установленими абз. 5 підп. "а" п. 1 указаної постанови № 879, а не за нормами, передбаченими абз. 2 цього підпункту.

Проте в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України, пославшись лише на положення Закону України "Про міліцію" (565-12) і зазначені рішення Конституційного Суду України, суд першої інстанції встановив право позивача на пільгу за нормами, передбаченими саме абз. 2 указаного підпункту постанови, не давши оцінки положенням абзаців 2 і 5 підп. "а" п. 1, не встановивши жодних обставин, за яких можна було б визначити, за якою саме правовою підставою встановлюються норми користування електроенергією для позивача й членів його сім'ї: за абз. 5 чи абз. 2, що і було причиною виникнення спору, та не зазначивши, на підставі чого він дійшов висновку, що позивач має право на пільгу за нормами саме за абз. 2, хоча це має значення для справи.

Отже, установивши лише те, що позивач має право на пільгу за Законом України "Про міліцію" (565-12) , суд без з'ясування жодних обставин, що мають значення для справи, дійшов передчасного висновку про встановлення позивачу права на пільгу саме за нормами, установленими абз. 2.

За таких обставин вважати рішення суду першої інстанції обґрунтованим немає підстав. Апеляційний суд на наведені порушення законодавства уваги не звернув, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" задовольнити частково.

Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 23 квітня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 8 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.