Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", профспілкового комітету відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", про надання квартири за касаційною скаргою державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 серпня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2007 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", профспілкового комітету відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - профспілковий комітет Ужгородської дирекції залізничних перевезень) про надання квартири. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він з 4 серпня 1999 року до 19 липня 2002 року працював начальником відокремленого підрозділу "Ужгородська дистанція цивільних споруд" державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - Ужгородська дистанція цивільних споруд). На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Ужгородської дистанції цивільних споруд від 27 грудня 2000 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ужгородської міськради від 29 серпня 2001 року № 142, його було взято на квартирний облік. 19 липня 2002 року наказом начальника Львівської залізниці № 180/ОС на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України його звільнено з указаної посади з переведенням до Ужгородської дирекції залізничних перевезень на посаду провідного інженера. Державне територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та Ужгородська дирекція залізничних перевезень відмовляються взяти його на квартирний облік, про що свідчать листи № 268 від 26 січня 2007 року та № 93 від 23 лютого 2007 року.

Просив задовольнити позов, зобов'язати відповідачів прийняти спільне рішення про взяття його на квартирний облік зі збереженням попереднього часу перебування на обліку, передати це рішення на затвердження виконавчому комітету Ужгородської міської ради, а також прийняти спільне рішення, яким надати йому окрему квартиру в м. Ужгороді.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 серпня 2007 року, описку в якому виправлено ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" та профспілковий комітет Ужгородської дирекції залізничних перевезень прийняти спільне рішення про взяття ОСОБА_1 на квартирний облік зі збереженням попереднього часу перебування на обліку з 27 грудня 2000 року в списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, і надати це рішення на затвердження виконавчому комітету Ужгородської міської ради, а також прийняти спільне рішення, яким надати ОСОБА_1 на сім'ю, у складі трьох осіб окрему квартиру в м. Ужгороді.

У касаційній скарзі державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до ст. ст. 31, 37 ЖК України позивач має право на одержання жилого приміщення у вигляді окремої квартири, він був взятий на квартирний облік за попереднім місцем роботи в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 39 ЖК України та п. 20 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок № 470 від 11 грудня 1984 року (далі - Правила).

Крім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, а тому відповідно до п. 14 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 45 ЖК України та п. 44 Правил має право на першочергове забезпечення жилою площею.

У грудні 2006 року закінчено будівництво та прийнято в експлуатацію 35- квартирний будинок № 63-а по вул. Володимирській у м. Ужгороді, що належить до відомчого житлового фонду Ужгородської дирекції залізничних перевезень. Квартири в указаному будинку були вільними, але житло позивачу не надали.

Керуючись положеннями ст. ст. 31, 37, 39 ЖК України, пп. 8, 20, 21, 32, 58 Правил суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Ужгородської дистанції цивільних споруд від 27 грудня 2000 року позивача з метою приближення до постійного місця роботи було взято на квартирний облік для одержання квартири згідно Постанови Кабінету Міністрів № 120 від 16 лютого 1995 року "Про доповнення Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення" (120-95-п) .

Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, повно й всебічно не з'ясували обставини справи, а саме не встановили підставу для взяття ОСОБА_1 на квартирний облік за попереднім місцем роботи (отримання службового приміщення чи визнання його таким, що потребує поліпшення житлових умов), вид черговості надання жилого приміщення позивачу за попереднім місцем роботи та чи перебував ОСОБА_1 на обліку на момент видачі наказу про звільнення від 19 липня 2002 року.

За викладених обставин ухвалені у справі рішення без змін залишатися не можуть й підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати наведене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 серпня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.