Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М., Гнатенка А.В.,

Гуменюка В.І., Данчука В.Г., Жайворонок Т.Є., Косенка В.Й., Костенка А.В., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Мазурка В.А., Охрімчук Л.І., Перепічая В.С., Прокопчука Ю.В., Пшонки М.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збачагувальний комбінат", третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Маловисківському районі Кіровоградської області, про відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2007 року, ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року та рішення Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року,

У липні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що під час роботи на державному підприємстві "Східний гірничо-збачагувальний комбінат" (далі - ДП "СГЗК") отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 6 квітня 2006 року йому встановлено 20% втрати професійної працездатності, а висновком МСЕК від 11 квітня 2007 року - 40% та третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання, яке виникло у зв'язку зі шкідливими умовами праці в період перебування в трудових відносинах з підприємством.

Посилаючись на те, що втратою працездатності з вини відповідача ДП "СГЗК" йому завдана моральна шкода, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 200 тис. грн.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору та стягнуто з ДП "СГЗК" на його користь 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Розподілено судові витрати. У решті позову відмовлено.

Рішенням Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року ухвалені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "СГЗК" відмовлено.

ОСОБА_1 подав скаргу про перегляд судових рішень районного, апеляційного судів і рішення Верховного Суду України у зв'язку з винятковими обставинами, в якій ставить питання про скасування зазначених судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення його позову та стягнення з ДП "СГЗК" моральної шкоди в розмірі 200 тис. грн. Як на підставу такого перегляду посилається на ухвали Верховного Суду України від 5 листопада 2008 року за аналогічним позовом ОСОБА_2 та від 10 грудня 2008 року за аналогічним позовом ОСОБА_3, в яких по-іншому застосовані одні й ті самі норми права: ч. 2 ст. 153, ст. 237-1 КЗпП України та Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) у частині відшкодування моральної шкоди.

Підставами оскарження у зв'язку з винятковими обставинами згідно з положеннями ст. 354 ЦПК України є, зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами скаргу ОСОБА_1, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки встановлено неоднакове застосування судом касаційної інстанції підстав відповідальності роботодавця згідно з положеннями ст. ст. 152, 237-1 КЗпП України та їх помилкове застосування в цій справі.

В інших наведених справах за аналогічних обставин при відшкодуванні шкоди за порушення прав працівника у сфері трудових відносин суди виходили з того, що шкода відшкодовується роботодавцем.

У зазначеній справі, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач має право на звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди до роботодавця, оскільки на час його звернення до суду внесені зміни до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) і на відділення Фонду вже не покладається обов'язок відшкодування потерпілому моральної шкоди.

Колегія суддів Верховного Суду України, скасовуючи ухвалені судові рішення та відмовляючи в позові ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди роботодавцем, у рішенні від 10 вересня 2008 року зазначила, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , але відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України та 2007 рік" зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону, а згідно із Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Судом установлено, що тяжкі та шкідливі умови праці призвели до виникнення в ОСОБА_1 професійного захворювання. Висновком МСЕК від 6 квітня 2006 року йому встановлено 20% втрати професійної працездатності, а висновком МСЕК від 11 квітня 2007 року - 40% і визнано інвалідом третьої групи внаслідок професійного захворювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року (v0005700-01) ), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Проте Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) .

Оскільки на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду (липень 2007 року) Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

Перевіривши за матеріалами скарги наведені в ній доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що має місце неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.

Рішення районного суду, який частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, з висновком якого погодився апеляційний суд, стягнувши на його користь із роботодавця 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, є законним і обґрунтованим.

За таких обставин рішення Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року підлягає скасуванню, а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2007 року та ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року - залишенню без змін.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року скасувати, рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.