Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ДП "СГЗК" про відшкодування моральної шкоди.

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначив, що під час роботи на шахті "Інгульська" ДП "СГЗК" отримав професійне захворювання, що призвело до втрати у 2007 році 50% професійної працездатності та встановлення третьої групи інвалідності. Посилаючись на те, що професійне захворюванням завдало йому моральну шкоду, просив стягнути з ДП "СГЗК" 92 тис. грн. на її відшкодування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "СГЗК" на користь ОСОБА_1 6 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2008 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2007 року суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове, яким у позові відмовлено у зв'язку з пропущенням тримісячного строку на звернення до суду.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2008 року змінено та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Від ОСОБА_1 до Верховного Суду України надійшла скарга про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того ж положення матеріального права - ст.ст. 233, 237-1 КЗпП України до правовідносин про відшкодування моральної шкоди, спричиненої у результаті трудового каліцтва. На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм наводить ухвалу Верховного Суду України від 15 вересня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ДП "СГЗК" та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кіровограді про відшкодування моральної шкоди, в якій з аналогічних обставин по-іншому вирішено питання про застосування ст. ст. 233, 237-1 КЗпП України.

Скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди до роботодавця, оскільки на час звернення внесені зміни до Закону України від 23 вересня 1992 року № 1105-XIV (1105-14) "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", згідно з якими на відділення Фонду вже не покладається обов'язок з відшкодування потерпілому моральної шкоди.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові, зазначив про те, що судом першої інстанції вірно встановлено характер правовідносин сторін, факт наявності в позивача права на звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди до роботодавця, однак ним без поважних причин пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Верховний Суд України, відмовляючи в позові ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди роботодавцем, в рішенні послався на те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , але відповідно до п. 22 ст. 77 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" зупинено дію абз. 4 с. 1, підп. "є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону, а відповідно до Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) відшкодування Фондом соціального від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонду) моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року (v0005700-01) ), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Однак, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст. 1 підпункту "є" пункту І частини першої ст. 21, частини З статті 28, частини 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) , який набрав чинності з З0 березня 2007 року.

Судом першої інстанції встановлено, що тяжкі та шкідливі умови праці призвели до виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання. Висновком МСЕК від 24 січня 2007 року йому було встановлено 50 % втрати професійної працездатності безстроково та визнано інвалідом третьої групи, у зв'язку з цим у жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) не передбачено обов'язку Фонду відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами статті 237-1 КЗпП України.

Перевіривши за матеріалами скарги наведені в ній доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Рішення районного суду, який частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 і стягнув 6 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, є законним і обґрунтованим.

Відповідно до п.1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Статтею 359 ЦПК України визначено, що Верховний Суд України скасовує або змінює ухвалені у справі рішення з підстав, визначених ст. 354 цього Кодексу.

За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанції підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2008 року та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року скасувати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.