Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення "Екос" акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - відкрите акціонерне товариство "Центральне конструкторське бюро "Маяк", про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення "Екос" акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", треті особи: Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання права користування жилим приміщенням, проведення реєстрації мешканців за адресою їх фактичного проживання за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2007 року,

У травні 2005 року дочірнє підприємство по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення "Екос" акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. ст. 98, 99 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) ).

Свої вимог обґрунтовувало тим, що будинок АДРЕСА_1, який мав статус гуртожитку для сімейних, рішенням Київської міської адміністрації від 11 березня 1996 року № 5 передано в оперативне господарче відання ДП "Екос" житлового управління "Лівобережне" (далі - ЖУ "Лівобережне").

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14 жовтня 2004 року № 1881 та згідно зі змінами до розпорядження від 10 грудня 2004 року № 2240 статус гуртожитку був змінений на житловий будинок для малосімейних.

9 серпня 2004 року між ЖУ "Лівобережне" ДП "Екос" та відкритим акціонерним товариством "Центральне конструкторське бюро "Маяк" (далі - ВАТ "Маяк") був укладений договір про компенсаційні витрати на утримання житлового фонду, згідно з яким наймодавець надає житлові приміщення, які знаходяться на його балансі й утриманні, для проживання співробітників наймача. Термін дії договору був установлений з 1 липня 2004 року до 31 грудня 2004 року. На підставі вказаного договору відповідач із сім'єю проживав у кімнаті АДРЕСА_1.

Після закінчення терміну дії договору відповідачів було попереджено про виселення, однак добровільно вони не виселяються.

Вважаючи відповідачів тимчасовими мешканцями, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

У червня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявили зустрічний позов про визнання за ними права користування спірною кімнатою та проведення реєстрації за адресою їхнього фактичного проживання, посилаючись на те, що мешкають у гуртожитку з 1993 року, поселилися до гуртожитку з дозволу начальника ЖУ "Лівобережне", сумлінно сплачують комунальні послуги за наданою житловим управлінням розрахунковою книжкою. 25 листопада 1999 року був виданий ордер № 2131 на зайняття їхньою сім'єю кімнати АДРЕСА_1. З урахуванням зазначених обставин не вважають себе тимчасовими мешканцями, і тому просили задовольнити зустрічний позов.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2005 року, позов ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд" задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2007 року як суду касаційної інстанції зазначені судові рішення залишено без змін.

ОСОБА_1 подав скаргу про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами вказаних судових рішень, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, зокрема ст. ст. 98, 99, 127, 129 ЖК України.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених правових норм ОСОБА_1 посилається на ухвали Верховного Суду України від 13 травня 2004 року та від 25 січня 2006 року.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону, а також визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Розглянувши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в цьому випадку має місце неоднакове застосування одного й того самого положення закону, зокрема ст. ст. 98, 99, 129 ЖК України.

Задовольняючи позов ДП "Екос" АТ ХК "Київміськбуд", суд виходив із того, що сім'я ОСОБА_1 вселилася до спірного приміщення на підставі договору, дія якого закінчилася 31 грудня 2004 року, що вони є тимчасовими мешканцями.

Відповідно до ст. 98 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням, у тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.

Такі особи на вимогу наймача або членів сім'ї підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

На підставі ст. 99 ЖК України тимчасові мешканці підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення у випадку припинення дії договору найму жилого приміщення, укладеного з наймачем, що дозволив проживання тимчасових мешканців.

Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на дану жилу площу.

Заявляючи зустрічний позов, ОСОБА_1 посилався на те, що в спірну кімнату його сім'я поселилася в 1999 році на підставі ордера № 2131, виданого 25 листопада 1999 року й підписаного начальником ЖУ "Лівобережне" ДП "Екос" (а.с. 32).

Зазначений ордер недійсним судом не визнавався, позовні вимоги про його недійсність не заявлялися.

Суд, відмовляючи в зустрічному позові, посилався на те, що вказаний ордер не є правовою підставою та не породжує для ОСОБА_1 ніяких правових наслідків.

Однак при цьому судом не було враховано, що зазначені обставини не дають підстав для застосування ст. ст. 98, 99 ЖК України, на які суд посилався, задовольняючи позов про виселення.

Оскільки при розгляді вказаної справи встановлено неоднозначне застосування судом касаційної інстанції положень ст. ст. 98, 99, 128, 129 ЖК України, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2005 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.