Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши скаргу ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2001 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 року в справі за його позовом до Міжрегіонального центру клінічної лімфохірургії ЛТД м. Харцизька про захист прав споживача, розірвання договору на лікування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У вересні 1999 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він, у зв'язку з хворобою на онкологічне захворювання, 27 серпня 1998 року уклав з Міжрегіональним центром клінічної лімфохірургії ЛТД м. Харцизька (далі - МЦКЛ ЛТД м. Харцизька) договір на лікування й з цього дня до 4 жовтня 1998 року перебував на стаціонарному лікуванні в центрі, під час якого його було прооперовано.

Оскільки після операції стан його здоров'я, незважаючи на лікування в МЦКЛ ЛТД м. Харцизька, а згодом у лікарні за місцем проживанням, різко став погіршуватися, 22 березня 1999 року його було госпіталізовано до урологічного відділення Донецького протипухлинного центру, де йому було проведено операцію з видалення сечового міхура, під час якої у сечовому міхурі було виявлено марлеву серветку.

Посилаючись на те, що надана відповідачем медична допомога виявилася неякісною, а лікування - небезпечним для життя і здоров'я, ОСОБА_1 просив суд розірвати укладений між ним і МЦКЛ ЛТД м. Харцизька договір на лікування, стягнути з відповідача внесену ним плату за лікування в сумі 5164 грн. і 25000 грн. на відшкодування завданої відповідачем моральної шкоди.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 року та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 року, в позові відмовлено.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 вказує на те, що рішенням Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року визнано, що під час розгляду даної цивільної справи місцевим судом було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) в частині права заявника на справедливий судовий розгляд, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що факт заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_1 з вини відповідача не підтверджено належними доказами, оскільки існували інші можливості потрапляння стороннього предмета до сечового міхура позивача.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими, зокрема, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), що здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року визнано, що судами України при розгляді справи було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції в частині права заявника на справедливий судовий розгляд, а також вирішено питання про стягнення з держави на його користь компенсації моральної шкоди та судових витрат.

Ухвалюючи рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що українські судові органи не забезпечили заявнику право на справедливий судовий розгляд в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки ними не було належним чином відреаговано на доводи ОСОБА_1, а судові рішення не містять жодного натяку на будь-яку перешкоду, що завадила судам детальніше розглянути справу в напрямку, зазначеному заявником. Зокрема, суди не встановили, що експертний медичний висновок є неповним та не містить суттєвої інформації, необхідної для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 у період з 27 серпня до 4 жовтня 1998 року на підставі укладеного з МЦКЛ ЛТД м. Харцизька договору перебував у відповідача на стаціонарному лікуванні та 1 вересня 1998 року був прооперований.

Після операції стан здоров'я позивача погіршився, і 22 березня 1999 року його було госпіталізовано до протипухлинного центру в м. Донецьку, де йому було проведено операцію з видалення сечового міхура. Під час повторної операції в сечовому міхурі заявника виявлено марлеву серветку розміром 10 см х 20 см.

Висновком судово-медичної експертизи від 22 грудня 2000 року встановлено наявність двох можливих шляхів, за яких серветка могла потрапити до сечового міхура позивача, а саме: під час операції або під час післяопераційного догляду (перев'язування).

Однак місцевий суд, у порушення вимог ст.ст. 202 і 202-1 ЦПК України 1963 року, чинного на час вирішення справи, залишив поза увагою ту обставину, що цим висновком була надана перевага ймовірності потрапляння серветки в сечовий міхур позивача саме при проведенні операції з видалення пухлини сечового міхура, а можливість її потрапляння після операції при перев'язуваннях допущена лише за наявності певних умов; не зажадав від експертів додаткового висновку чи пояснень, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_1 щодо неможливості потрапляння серветки до його внутрішнього органу через післяопераційну рану при її догляді та не вирішив питання, чи є вина відповідача в заподіянні шкоди позивачу.

Апеляційний та касаційний суди, в порушення ст.ст. 301 і 333 ЦПК України 1963 року, на зазначені порушення суду першої інстанції уваги не звернули та належним чином не перевірили доводів апеляційної та касаційної скарг позивача й не виправили допущені місцевим судом порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку із винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи судами були порушені норми процесуального та матеріального права, які є підставою для скасування ухвалених в справі судових рішень з передачею справи на новий розгляд до місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами задовольнити частково.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2001 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.