Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 8 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 березня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він і його колишня дружина, ОСОБА_2., на підставі рішення суду є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1Рішенням суду за кожним із них визнано право власності на частку квартири та визначено порядок користування квартирою.

Оскільки виділ у натурі належної йому частки квартири неможливий, а після розірвання шлюбу в жовтні 2002 року між ним і ОСОБА_2. склалися неприязні стосунки, внаслідок яких він залишив квартиру й не має змоги користуватися нею, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд припинити його право власності на частку квартири, визнати за відповідачкою право власності на всю квартиру та стягнути з неї на його користь 200000 грн. грошової компенсації з підстав, передбачених ст. 364 ЦК України.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 8 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 4 березня 2008 року, позов задоволено: припинено право ОСОБА_1. на частку квартири АДРЕСА_1 право власності на цю квартиру визнано за ОСОБА_2. і стягнуто з неї на користь позивача 200000 грн. грошової компенсації за його частку в квартирі.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна квартира є неподільним майном, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості своєї частки у спільній власності відповідно до положень ст. 364 ЦК України.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що шлюб між сторонами розірвано 22 жовтня 2002 року; рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2000 року за кожним з них визнано право власності на частку спірної квартири та визначено порядок користування нею, за яким ОСОБА_1 виділено в користування кімнату площею 12,5 кв. м, а ОСОБА_2. - кімнати площею 17,6 кв. м і 10,8 кв. м; ванну, вбиральню, кухню, коридор і комору залишено в їх спільному користуванні.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно з вимогами чч. 4 і 5 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Місцевий суд при розгляді справи в порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України не повністю визначився з характером спірних правовідносин, зосередився лише на нормах закону, які передбачають наявність у позивача права вимоги на отримання грошової компенсації за належну йому частку майна у спільній частковій власності, однак не звернув уваги й на наявність у ОСОБА_1. обов'язків власника відповідно до положень ст. 319 ЦК України та не вирішив питання, чи має ОСОБА_2. реальну можливість сплатити позивачу грошову компенсацію в сумі 200000 грн., чи не призведе покладення на неї такого обов'язку до звернення стягнення на квартиру, її примусового продажу й порушення законних прав відповідачки.

Крім того, місцевий суд належним чином не перевірив заперечення відповідачки щодо дійсної вартості спірної квартири, яка була визначена експертом без огляду квартири.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідачки.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 8 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.