6-20130св08 Про припинення права власності на частку у спільній частковій власності та визнання права власності - 22.04.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільній частковій власності та визнання права власності за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2008 року та ухвалу цього ж суду від 3 листопада 2008 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулися до суду із зазначеним вище позовом. Посилались на те, що їм на праві власності належить відповідно 1/6 і 4/6 частин, а відповідачці - 1/6 частина жилого будинку АДРЕСА_1. Оскільки між ними склалися неприязні стосунки, частка відповідачки у власності є незначною та не може бути реально виділеною і вона забезпечена житлом, тому з посиланням на положення ст. 365 ЦК України просили припинити право власності ОСОБА_3. на частку у спільній частковій власності з виплатою їй компенсації та визнанням за ними права власності на цю частку.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2008 року, позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_3. на 1/6 частину жилого будинку АДРЕСА_1 На зазначену частку в будинку право власності визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2., з яких у рівних частках стягнуто на користь ОСОБА_3. компенсацію за її частку у власності в розмірі 1 608 грн., які ними внесені на депозитний рахунок суду. Розподілено судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2008 року задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2. витрати на правову допомогу в розмірі 700 грн.

У касаційних скаргах ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи в межах її доводів, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов про припинення права власності на частку у спільному майні та стягуючи з позивачів на користь відповідачки компенсацію за її частку у власності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст. 365 ЦК України, виходив із того, що між сторонами склалися неприязні стосунки, частка ОСОБА_3. у спільному майні є незначною, не може бути реально виділена і вона забезпечена іншим житлом.

Проте до таких висновків суди дійшли із порушенням норма матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що сторони у справі є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1 в якому відповідачці належить 1/6 частина будинку, інша частка належить позивачам (1/6 і 4/6). Між сторонами склалися неприязні стосунки як особисті, так і щодо порядку користування будинком.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до підстав, визначених ч. 1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, а ч. 2 цієї ж статті вказує, що таке припинення можливе за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) (з відповідними змінами та доповненнями) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" роз'яснив, що розмір грошової компенсації при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.

Разом з тим при стягненні на користь відповідачки компенсації суд зазначив, що вона визначається виходячи з тих будівель та споруд будинку, які були на час відкриття спадщини (жовтень 1981 року), а не на час розгляду справи і стягнув не визначену експертом вартість 1/6 частини будинку в розмірі 49 631 грн. (а.с. 68-80), а самостійно визначені судом 1 608 грн. При цьому суд виходив з того, що частина будівель і споруд зі спадкового майна й так відійшла відповідачці, а інша частина - належить позивачам, які вони їх самостійно будували після відкриття спадщини.

Проте судом не зазначено, які саме будівлі та споруди жилого будинку ним не були враховані при визначенні компенсації за частку в будинку та у справі відсутні правовстановлюючі документи про визнання за позивачами права власності на такі споруди.

Крім того, однією з підстав для припинення права власності судами встановлено, що виділити в натурі відповідачці її частку у спільному майні є неможливим. До такого висновку суди дійшли передчасно та з порушенням норм процесуального права. Так, у травні 2007 року ОСОБА_3 пред'явила до суду зустрічний позов про визначення порядку користування жилим будинком (а.с. 97), одночасно просила призначити судову будівельно-технічну експертизу. 21 червня 2007 року за її позовом проводилось судове засідання та ухвалою суду клопотання задоволено, експертиза була призначена та проведена. Зазначене свідчить про те, що позовна заява прийнята до розгляду. Разом з тим такий позов ОСОБА_3. не розглянутий, а оскільки позовні вимоги є пов'язаними між собою, то їх окремий розгляд є неможливим, тому що якщо виділ частки у спільному майні є неможливим, то суд має право за відповідним позовом установити порядок користування відособленими приміщеннями жилого будинку.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права, суди як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення належним чином доводів позивачів та заперечень відповідачки не перевірили.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 серпня 2008 року та ухвалу цього ж суду від 3 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.