Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства "Укренергомонтаж" (далі - ЗАТ "Укренергомонтаж") про стягнення доплати за роботу в зоні відчуження та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 жовтня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював за трудовим договором від ЗАТ "Укренергомонтаж" монтажником на Чорнобильській ділянці - об'єкт "Укриття" ЧАЕС з 24 листопада 2003 року до 15 грудня 2003 року, у січні 2005 року за трудовою угодою, з 1 лютого до 15 березня 2005 року за трудовим договором вахтовим методом. Відповідач порушив його право на отримання доплати належного розміру за працю на території зони відчуження, передбаченої ч. 3 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796) та постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 137 (137-2003-п) (далі - Постанова № 137). Просив стягнути з ЗАТ "Укренергомонтаж" на його користь 47 тис. грн. доплати до заробітної плати за роботу в зоні відчуження та 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Новотроїцького районного суду від 6 серпня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто із ЗАТ "Укренергомонтаж" на користь ОСОБА_1доплату за роботу в Чорнобильській зоні в сумі 47 тис. грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 29 жовтня 2008 року апеляційну скаргу ЗАТ "Укренергомонтаж" задоволено. Рішення суду першої інстанції частково скасовано. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1про стягнення доплати за роботу в зоні відчуження. У решті - рішення залишено без змін.

ОСОБА_1. звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 жовтня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справи адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Заявляючи в суді вимоги про стягнення доплати за роботу в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в 2003-2005 роках, позивач підставами подання позову зазначав ч. 3 ст. 39 Закону № 796 та Постанову № 137 (137-2003-п) , якою встановлено доплати й компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.

Відповідно до ст. 62 зазначеного Закону роз'яснення порядку його застосування провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, як гарантія соціального захисту громадян здійснюється за рахунок державного бюджету (ст. 63 Закону № 796).

Суди не врахували, що законодавство про соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання й праці громадян на забруднених територіях перебуває у сфері публічно-правового регулювання та базується на засадах публічного права.

Захист же прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, є завданням адміністративного, а не цивільного судочинства та відноситься до компетенції адміністративних судів (ст. ст. 2, 17 КАС України, ст. ст. 1, 15 ЦПК України).

Відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2005 року за винятком, встановленим пунктом 2 цього розділу.

З матеріалів справи вбачається, що ця справа розглянута судами після 1 вересня 2005 року за правилами, установленими Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) .

Таким чином, суд, вирішивши по суті справу, помилково визнав, що виник цивільно-правовий спір і вимоги позивача повинні розглядатися за правилами позовного провадження, з посиланням на норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Ураховуючи викладене та суть спору, колегія суддів вважає, що в цьому випадку виник публічно-правовий спір і вимоги позивача повинні були розглядатися за правилами, встановленими КАС України (2747-15) .

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 340 ЦПК України, а провадження у справі - закриттю на підставі ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 336, 340 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новотроїцького районного суду від 6 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 жовтня 2008 року скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.