Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначав, що 17 травня 2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким останній взяв у нього в борг 150000 доларів США, що за курсом НБУ на той час (1 долар США - 5 грн. 05 коп.) становило 757500 грн., з умовою повернення цих коштів до 1 серпня 2007 року, про що написав відповідну розписку.

Оскільки ОСОБА_2 умови договору порушив і борг своєчасно не повернув, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 757500 грн. боргу та проценти у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що складає 12939 грн. 75 коп.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 4 жовтня 2007 року до участі у справі як співвідповідача залучено ОСОБА_3

Рішенням цього місцевого суду від 9 листопада 2007 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача борг в сумі 757500 грн., проценти - 12939 грн. 75 коп. та судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_2 17 травня 2007 року не брав у ОСОБА_1 в борг гроші в сумі 150000 доларів США, складена ним розписка є безгрошовою, оскільки була складена на забезпечення позики, наданої позивачем в цей же день ОСОБА_3 в сумі 300000 доларів США.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що боргова розписка була написана ОСОБА_2 добровільно й у встановленому законом порядку не оспорена.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є засновниками ТОВ "Дніпросіті".

17 травня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_3 300000 доларів США. Поручителем за цим зобов'язанням на підставі договору поруки виступила дружина ОСОБА_3 ­- ОСОБА_4

В цей же день, 17 травня 2007 року, ОСОБА_2 склав розписку про те, що він взяв у ОСОБА_1 в борг 150000 доларів США.

В свою чергу ОСОБА_1 склав розписку для ОСОБА_2, в якій підтвердив, що загальна сума боргу фірми "Дніпросіті" перед ним становить 300000 доларів США. В забезпечення повернення цих грошей оформлено: договір позики з ОСОБА_5 на суму 300000 доларів США та розписка ОСОБА_2 на суму 150000 доларів США. При поверненні йому боргу у сумі 300000 доларів США розписка ОСОБА_2 анулюється.

Таким чином місцевий суд на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, встановив той факт, що 17 травня 2007 року ОСОБА_2 не брав у ОСОБА_1 в борг 150000 доларів США.

Апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, залишив поза увагою заперечення ОСОБА_2 про безгрошовість написаної ним розписки, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення боргу за договором, в зв'язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року скасувати, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 9 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.