Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Стаханові Луганської області про стягнення страхових платежів у зв'язку зі смертю годувальника та відшкодування моральної шкоди,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що її чоловік, ОСОБА_2, тривалий час працював в умовах підвищеної запиленості на шахті ім. Ілліча виробничого об'єднання "Стаханіввугілля" та помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Страхові виплати у зв'язку з втратою годувальника були призначені ОСОБА_1 з 6 лютого 2003 року, з моменту підтвердження МСЕК зв'язку причини смерті її чоловіка з профзахворюванням, яким він страждав за життя, постановою правління відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Стаханові Луганської області (далі - Фонд) від 14 квітня 2003 року № 5619.

Позивачка вказувала, на те що при передачі документів із підприємства до Фонду неправильно було визначено заробіток покійного чоловіка, а з 1 березня 2002 року не застосовано і коефіцієнт підвищення середньої заробітної плати, у зв'язку із чим він за життя недоотримав 215 грн. 30 коп. страхового відшкодування, а також і неправильно визначено розмір щомісячного відшкодування у зв'язку з утратою годувальника та одноразова допомога.

Оскільки добровільно виплатити вказані суми відповідач не бажає, позивачка просила стягнути на її користь недоотримані покійним чоловіком страхові платежі за період з 1 березня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 251 грн. 30 коп. та недоотримане нею одноразову допомогу в розмірі 8 514 грн.

Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої відмовою відповідача добровільно задовольнити її вимоги.

Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 4 червня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто Фонду недоплачену суму одноразової виплати на родину та утриманця у зв'язку зі смертю годувальника - 8 514 грн., недоотриману суму за період з 1 березня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - 251 грн. 30 коп.; стягнуто судовий збір - 87 грн. 65 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 грн. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 жовтня 2008 року рішення Стахановського міського суду Луганської області від 4 червня 2008 року змінено в частині стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми за період з 1 березня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - 251 грн. 30 коп. та судового збору - 87 грн. 65 коп. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 грн. У решті рішення сулу першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Стаханові Луганської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України (1618-15) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року (далі - Закон від 23 вересня 1999 року (1105-14) ) особи, право- яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що одноразова допомога була призначена позивачці з порушенням ч. 7 ст. 34 указаного Закону, оскільки базовий заробіток розмірі 328 грн., з яким її чоловік у 2001 році передавався підприємством до Фонду, був занижений, що у подальшому підтверджено рішеннями судів.

Рішеннями апеляційного суду від 16 серпня 2004 року та 7 грудня 2005 року підтверджено обґрунтованість позовних вимог, що ОСОБА_2 повинен був передаватись підприємством до Фонду із заробітком 448 грн. 50 коп. Одноразова страхова виплата при такому заробітку складає 38 520 грн., а фактично було виплачено 30 006 грн. Таким чином недоплата склала: за одноразовою допомогою - 8 514 грн., за щомісячними платежами, недоотриманими її чоловіком за життя - 251 грн. 30 коп.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив із того, що в позивачки не виникло право заявляти вимоги щодо стягнення недоплаченої суми за життя чоловіка за період з 1 березня 2002 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки сама особа, якій належали до виплати щомісячні страхові виплати, не зверталась за свого життя, а правонаступництво за такими вимогами не передбачено, до того ж страхові виплати не входять до складу спадщини.

Відповідно до п. 38 Правил і ст. 40 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання страхових виплат у заінтересованих осіб настає з дня смерті застрахованої особи (потерпілого), але не раніше дня виникнення права на їх виплату.

Згідно з п. 10 Правил і ч. 7 ст. 34 указаного Закону в разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні.

Проте, частково задовольняючи позовні вимоги, суд не узяв до уваги та не перевірив доводів відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 уже зверталась до суду з аналогічним позовом, в якому вказувала, що її чоловіку неправильно було визначено середній заробіток при передачі справи до Фонду та не враховано коефіцієнт підвищення заробітної плати з 1 березня 2002 року, через що їй недоплачені щомісячні страхові платежі та одноразову допомогу, і рішенням Стахановського міського суду від 14 жовтня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2005 року, на її користь було стягнуто 3 144 грн. невиплаченої одноразової допомоги і визначено щомісячні страхові платежі в розмірі 271 грн. 46 коп. На виконання судового рішення 27 липня 2006 року відділення Фонду сплатило ОСОБА_1 указану суму.

Апеляційний суд на доводи апеляційної скарги уваги не звернув і не перевірив підставність повторного перерахування одноразової допомоги виходячи із середньомісячного заробітку чоловіка позивачки.

Ураховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Стаханові Луганської області задовольнити частково.

Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 4 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.