Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Друга державна нотаріальна контора м. Запоріжжя, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилась спадщина у вигляді 2/3 частин жилого будинку АДРЕСА_1, єдиними спадкоємцями якої були її дочки:

ОСОБА_2, ОСОБА_5, які подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, однак свідоцтво про прийняття спадщини ними отримане не було.

У 1999 році померла ОСОБА_5 - тітка позивачки ОСОБА_1, яка заповідала частину свого майна - квартиру АДРЕСА_2. Оскільки ОСОБА_1 прийняла спадщину, отримала свідоцтво про право власності на частину спадкового майна - на квартиру, вважала, що вона фактично прийняла після тітки в порядку спадкування 1/3 частину спірної квартири, просила встановити факт прийняття нею спадщини на 1/3 частину зазначеного будинку.

У ході розгляду справи ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, посилаючись на те, що її матері, ОСОБА_4, належало на праві власності 2/3 частини будинку АДРЕСА_1, спадкоємцями після смерті якої були вона та її сестра ОСОБА_5, яка померла 11 грудня 1999 року, і ними подані заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Однак у результаті втрати оригіналів правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавця оформити свідоцтво про прийняття спадщини немає змоги. Просила визнати за нею право власності на 1/3 частину зазначеного будинку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня

2007 року позови було задоволено.

За заявою ОСОБА_3 указане рішення переглянуто за нововиявленими обставинами й ухвалою від 20 грудня 2007 року останню залучено в якості співвідповідача за первісним позовом ОСОБА_1

У грудні 2007 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є донькою ОСОБА_6, який був рідним братом ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Після смерті матері ОСОБА_4, ОСОБА_6 подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини на 1/3 частину спірного будинку.

Зазначила, що вона разом із матір'ю успадкувала частину батька, а також як племінниця покійної ОСОБА_5 прийняла спадщину після її смерті, бо фактично вступила в користування, володіння, управління спадковим майном. З 1970 року разом зі своєю матір'ю проживали в спірному будинку, члени її родини уклали договори на постачання газу, електроенергії, водопостачання та сплачували відповідні платежі, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не проживають у спірному будинку більше тридцяти років. Просила встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 та визнати за нею - позивачкою право власності за законом на спадкову 1/3 частину спірного будинку після смерті ОСОБА_5

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня

2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 3 липня 2008 року, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 після тітки ОСОБА_5, яка померла 11 грудня 1999 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України (1618-15) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом установлено, що спірний будинок належав ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцями якої були дочки: ОСОБА_2 і ОСОБА_5 - та син, ОСОБА_6

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якого свідоцтва про право власності на спадкове майно на 1/3 частину будинку одержали ОСОБА_3 та ОСОБА_7

11 грудня 1999 року померла ОСОБА_5, яка за життя склала заповіт на користь ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2.

Задовольняючи позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд виходив із того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем після матері ОСОБА_4 і такою, що прийняла спадщину, а єдиним спадкоємцем після смерті спадкодавця ОСОБА_5 є ОСОБА_1 Що стосується вимог ОСОБА_3 про визнання за нею право власності на 1/3 частину будинку після померлої тітки

ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом, то такі вимоги суд вважав безпідставними, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 не проживала, сумісного господарства не вела та догляд за нею не забезпечувала, заяви протягом установленого законом строку на прийняття спадщини до нотаріальної контори не подала, до суду про встановлення факту прийняття спадщини з 1999 року не зверталась.

З такими висновками суду не можна погодитися, оскільки суд дійшов їх без всебічного, повного, об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у спірних відносинах, з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи спір, суд виходив із положень ЦК України (435-15) 2003 року.

Разом з тим поза увагою суду залишилось питання про те, чи регулюються спірні правовідносини приписами Цивільного кодексу України (435-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року, за умов, що спадщина, відносно якої виник спір, відкрилась у 1999 році.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (435-15) , якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі - ЦК УРСР (1540-06) ), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилась до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і визнаючи за нею право власності на спадщину - на 1/3 частину спірного будинку - після смерті тітки - ОСОБА_5, суд вважав, що саме вона є єдиним спадкоємцем, оскільки прийняла спадщину після смерті тітки, подавши заяву до нотаріальної контори та отримавши свідоцтво про право власності на частину спадкового майна, і в обґрунтування своїх вимог послався на положення ст. ст. 1245, 1268- 1270 ЦК України.

Проте суд не взяв до уваги, що спадщина відкрилась у 1999 року і за ЦК УРСР (1540-06) племінники не входили до кола спадкоємців, а тому правила ст. 549 ЦК УРСР щодо прийняття спадщини, крім майна, на яке складено заповіт, на них не розповсюджується.

На ці недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, належним чином не з'ясував хто є спадкоємцем померлої ОСОБА_5, хто прийняв частину не заповіданого майна та не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня

2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 3 липня

2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.