Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Мойсюка М.І.,

Стародуба О.П.,

Черпака Ю.К.,

Швеця В.В.,

за участю секретаря Лопушенко О.В.

за участю: позивача ОСОБА_6 та представника відповідача Шумар В.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції із позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України (далі - ВРУ), яка полягає у неприйнятті закону, який забезпечить охорону прав громадян на гідне, традиційне, культурне життя, безпечне для життя і здоров'я довкілля, охорону вод, лісів, земель, об'єктів благоустрою від забруднення, засмічення та шкідливих дій викидання побутових відходів, в тому числі недопалків, обгорток, тари, упаковок, кульків, пакетів, кришок від пляшок, будь-яких інших відходів чи сміття в непередбачених місцях, за межі урн, контейнерів чи інших ємностей, призначених для збирання, утилізації чи переробки сміття та зобов'язання розглянути звернення по суті і прийняти рішення.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_6 зазначав, що звернувся до ВРУ з питання розгляду розробленого ним проекту Закону України "Про внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) (щодо викидання відходів у неналежних місцях)", прийняття якого забезпечить охорону прав громадян на гідне, традиційне, культурне життя, безпечне для життя і здоров'я довкілля, охорону вод, лісів, земель, об'єктів благоустрою від забруднення, засмічення та шкідливих дій викидання побутових відходів, в тому числі недопалків, обгорток, тари, упаковок, кульків, пакетів, кришок від пляшок, будь-яких інших відходів чи сміття в непередбачених місцях, за межі урн, контейнерів чи інших ємностей, призначених для збирання, утилізації чи переробки сміття, проте останньою таких дій вчинено не було.

Представник відповідача в поданому до суду клопотанні про закриття провадження у справі та в судовому засіданні зазначила, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявлені ОСОБА_6 позовні вимоги за своєю суттю стосуються реалізації відповідачем своїх повноважень у сфері законотворчої діяльності, тоді як положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд спорів, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

В судовому засіданні позивач заперечив проти задоволення заявленого клопотання, надавши відповідні пояснення.

Заслухавши представників сторін, розглянувши зазначене клопотання відповідача, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1 та 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ж із частинами 1 та 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктами 1 та 7 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина 1 статті 17 КАС України).

Статтею 171-1 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо дій чи бездіяльності ВРУ та законності (крім конституційності) прийнятих нею постанов.

Отже, КАС України (2747-15) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Як вже вказувалось в цій ухвалі, в поданій позовній заяві ОСОБА_6 фактично оскаржується бездіяльність ВРУ щодо прийняття розробленого ним проекту Закону України "Про внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо викидання відходів у неналежних місцях)".

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) та Регламентом (частина 5 статті 83 Основного Закону).

За змістом частини 2 статті 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 р. № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (1861-17) (далі - Регламент), саме він визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ.

Порядок внесення, реєстрації, оформлення та розгляду законопроектів врегульовано розділом ІV Регламенту під назвою "Законодавча процедура", яким передбачені наступні стадії законодавчої процедури: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Зокрема, в статті 89 Регламенту (як і в статті 93 Конституції України) визначено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України і Національному банку України, а також встановлено, що воно здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради, зокрема, проектів законів, постанов.

В мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 р. № 7-рп/2002 (v007p710-02) імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 р. № 17-рп/2002 (v017p710-02) у справі у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Крім того, в цьому Рішенні зазначено, що учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині першій статті 93 Конституції України суб'єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України. Реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27.03.2002 р. № 7-рп/2002 (v007p710-02) року у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад) зазначено, що як свідчить зміст положень статей 85, 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

Отже, при розгляді та ухваленні законів Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій, а реалізує свої повноваження щодо законотворчої діяльності (здійснює власне парламентську функцію законотворчості), а тому спори щодо реалізації права законодавчої ініціативи, дотримання встановленої процедури розгляду, прийняття законів та набрання ними чинності не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась і Верховним Судом України, зокрема, в постановах від 05.04.2016 р. у справі № 800/280/15, від 21.12.2016р. у справі № П/800/361/16, від 28.02.2017р. у справі № П/800/482/16.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що статтею 93 Конституції України передбачено виключний перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи і суди загальної юрисдикції таким правом не наділені, тому звернення позивача з аналогічним позовом в порядку іншого судочинства законом не передбачений.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст.ст. 158- 160, 165, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,

Клопотання представника Верховної Ради України задовольнити.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ч.7 ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, встановлені главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .